Розділ «В свою останню годину»

— Якби він був над водою, ми б ним перебралися.

— Їдьмо так,— кидає Джуел, натягуючи повід.

— Стривай,— каже Кеш. Він дивиться на міст. Ми дивимось на нього,— всі, крім Енса й Дівчини. Ці двоє дивляться на воду.— Дьюї Делл, Вардаман і тато нехай краще перейдуть по мосту,— каже він.

— Їм може допомогти Вернон,— додає Джуел.— А його мула ми припряжемо поперед наших.

— Нічого не вийде з моїм мулом, як така вода,— кажу я.

Джуел дивиться на мене. Очі його немов гострі уламки тарілки.

— Та заплачу я за вашого бісового мула. Навіть оце зараз, на місці куплю його у вас,— каже він.

— Не піде мій мул у таку воду,— кажу я.

— Таж Джуел на коні їде,— каже Дарл.— Чого ж ви шкодуєте свого мула, Верноне?

— Заткнися, Дарле,— каже Кеш.— Ти й Джуел, ви обидва.

— Мій мул у таку воду не піде,— повторюю я.

Дарл

Він сидить верхи на коні, свердлить Вернона поглядом, худе його обличчя паленіє аж до блідих напружених очей. Того літа, коли йому минуло п'ятнадцять, він спав, як наврочений. Раз уранці, коли я пішов годувати мулів, корови були ще в корівнику, і тоді я почув, як тато йде назад до хати й гукає його. Коли ми верталися в хату снідати, він пройшов повз нас із молочними відрами, спотикаючись, мов п'яний, а корів він доїв ще й тоді, коли ми запрягли мулів і поїхали у поле без нього. Ми вже там цілу годину пробули, а він усе не показувався. Коли прийшла Дьюї Делл і принесла підобідок, тато послав її по Джуела. Його знайшли в корівнику. Він сидів на триніжку й спав.

Після того випадку тато кожен день приходив і будив його. При вечері він засинав просто за столом і зразу потому йшов спати, а коли я лягав, він уже спав як мертвий. І все-таки вранці тато мусив його будити. Він підводився, але був як непритямний: мовчки терпів татові вичитування, брав молочні відра і йшов до корівника, а одного разу я побачив, що він спить під боком у корови, відро надоєне до половини, руки по зап'ясток у молоці, і голова прихилена корові до вимені.

Після того довелося корів доїти Дьюї Делл. Він, правда, підводився, коли тато будив його, і виконував, що йому казали, але як у напівсні. Він ніби щиро хотів усе робити і сам чудувався, чого воно так виходить.

— Ти хворий? — спитала раз його мама.— Може, ти погано себе почуваєш?

— Ні,— відповів він.— Я здоровий.

— Це просто ліньки, він хоче допекти мені,— сказав тато, коли Джуел спав навстоячки.— Хіба ж ні? — додав він, смикаючи Джуела, щоб той озвався.

— Ні,— відповів Джуел.

— Відпочинь сьогодні, посидь удома,— сказала мама.