Розділ «В свою останню годину»

Але щось воно довгенько цього чекати. Погано, що віддяку за свої праведні вчинки ти можеш дістати, тільки зневаживши самого себе і своїх небіжчиків. Ми їхали аж до вечора і тільки присмерком добулися до Самсонового мосту, але його теж знесло. Ще ніколи не бачено, щоб так високо піднімалася вода, а дощ усе пряжить. З тамтешніх старих людей, наскільки сягає в минуле пам'ять, ніхто такого не бачив і не чув. Я обранець господній, бо кого він любить, того й випробовує. Та хай мене лиха година поб'є — чудним же він способом це показує, далебі.

Але тепер я зможу собі зуби вставити. Хоч цим утішуся. Таки справді.

Самсон

Було це перед самим смерком. Ми сиділи на ганку, коли показалася підвода, а на ній їх п'ятеро і ще один на коні ззаду. Хтось із них підніс руку, але зупинятись перед крамницею вони й не думали.

— Це хто?— спитав Маккалем,— не пригадую, як його на ім'я, він Рейфів близнюк.

— Це Бандрен, з-поза Нової Надії,— каже Квік.— А ото Джуел на одному з тих Сноупсових коників.

— А я й не знав, що тут досі ще ті коники водяться,— каже Маккалем.— Я думав, ви кінець кінцем усіх їх здихалися.

— Спробуй такого здихатися,— каже Квік.

Підвода їхала далі.

— Закладаюся, що старий Лон ніколи його й не давав йому,— кажу я.

— Авжеж ні,— каже Квік.— Він купив його у татуся.

Підвода їхала далі.

— Мабуть, вони не чули про міст,— каже він.

— А куди їх несе, власне?— питає Маккалем.

— Це він, поховавши жінку, певно, розважитись вирішив,— каже Квік.— Певно, до міста прямують, адже Таллового моста теж змило. Дивно, що вони не чули про наш міст.

— Тоді їм доведеться перелетіти, не інакше,— кажу я.— Таж тут жодного моста немає до самого гирла Ішатави.

На підводі у них щось лежало. Але ж Квік три дні тому був на тій заупокійній відправі, і ми собі, звісно, і в гадці нічого такого не мали, от тільки те, що вони з дому вибралися так пізно і що про наш міст ще не чули.

— Треба гукнути їх,— каже Маккалем. Чорт, так і крутиться його ім'я на кінчику язика!

Отож Квік гукнув, вони зупинилися, і він підійшов до них і все розповів. З ними він і повернувся.

— Вони їдуть до Джефферсона,— каже він. — Міст біля Таллової ферми теж знесло.