Розділ «IX»

— Це вже шостий, — сказав сміючись Кестер.

— Дивно, що людям ніколи не спаде на думку щось інше.

— Тільки оцей глек? — по-діловому запитав Альфонс. — А гроші?

— Є й гроші, — заспокоїв його Отто.

— Тоді в нас грошей — як сміття! — зауважив Грау.

— Буде, здається, непоганий вечір…

— У мене? — запитав Альфонс.

— Справа честі, — відповів Ленц.

— Гороховий суп з свинячим шлунком, вухами та ніжками, — почав Альфонс, смакуючи кожне слово так, що навіть на обличчі Патріції Гольман з'явився вираз глибокої пошани… — Звичайно, я частую, — додав він.

Підійшов, проклинаючи свою невдачу, Браумюллер, він тримав цілу жменю замащених запалювальних свічок.

— Заспокойся, Тео! — гукнув до нього Ленц. — Перший приз на наступних перегонах дитячих візків тобі забезпечено.

— Можна мені взяти реванш коньяком? — запитав Браумюллер.

— Хоч би й у пивних кухлях! — сказав Грау.

— Навряд чи виграєте, пане Браумюллер, — авторитетно заявив Альфонс, — Кестера я ще ніколи не бачив п'яним.

— «Карла» я теж ніколи ще не бачив поперед себе, — відказав Браумюллер, — хіба що сьогодні.

— Терпи, не гнись, — сказав Грау. — Ось бери чарку, Вип'ємо за занепад культури через машину.

Рушивши в путь, ми хотіли забрати рештки Альфонсового провіанту — там лишалося ще не менш як на двох. Але ми побачили тільки папір.

— Що за чорт, — сказав Ленц, — ага, ось воно що! — він показав на Юппа, що зніяковіло всміхався — в нього були ще повні жмені їжі, а живіт вип'явся, як барабан. — І це рекорд!

Як на мене, то Патріція Гольман мала надто великий успіх у барі Альфонса. Грау я застукав на тому, що він знову набивався малювати її портрет. Вона сміялася й казала, що це для неї задовга справа, що сфотографуватися зручніше.

— Це йому якраз більше до фаху, — сказав я ущипливо. — Може, він потім за вашою фотографією намалює й портрет.