Розділ «IX»

— Як ви тоді сказали, — проревів він, ставши на ноги, до механіка-геркулеса, — як ви сказали? Бандура?

— Що ти на мене гавкаєш, чоловіче добрий? -незадоволено відповів механік. І вперше за ввесь час, що я його знаю, останній з романтиків не розлютувався від цієї грубості, а тільки почав вихилятися від реготу.

Ми чекали на Отто — він затримався десь там біля жюрі.

— Готфріде, — промовив раптом чийсь хриплий голос коло нас.

Ми обернулися… Перед нами височіла гора в образі людини: тіснуваті смугасті штани, тіснуватий піджак-маренго і чорний котелок.

— Альфонс! — скрикнула Патріція Гольман.

— Власною персоною, — погодився він.

— Ми виграли, Альфонсе! — знову закричала Пат.

— Здорово, здорово. То я, виходить, запізнився, га?

— Ти ніколи не запізнюєшся. Альфонсе! — сказав Ленц.

— Хотів, власне кажучи, трохи підгодувати вас — оце буженина та трохи солонини — самі реберця. Я все вже нарізав.

— Давай-но сюди та сідай з нами, хлопчино! — гукнув Готфрід. — Зараз ми тобі все розповімо.

Він розгорнув пакет.

— Боже, — здивувалась Патріція Гольман, — цього вистачить на цілий полк!

— Це тільки потім буде видно, — зауважив Альфонс. — До речі, ось ще трохи холодного кюммелю…

Він вийняв дві пляшки.

— Пробки вже вийнято.

— Здорово, здорово, — вимовила Патріція Гольман.

Альфонс доброзичливо їй підморгнув.

Підкотився запінений «Карл», Кестер і Юпп вискочили з нього. Юпп пишався, ніби молодий Наполеон, вуха його світилися рожево, мов церковні вітражі. В руках він тримав велетенський срібний кубок, дібраний без будь-якого смаку.