TextBook Вона кивнула головою.
— Мені видається, ніби це було колись дуже-дуже давно…
— Може, підемо туди ще раз?
— Ні, — сказав я, — тепер уже не треба. Хочеш чогось випити?
Вона відмовилась. Вигляд її був прекрасний — туман оповивав її, наче легенькою вуаллю, під якою вона ще яскравіше променіла.
— Ти, може, стомилася?
— Ще ні…
Ми підійшли до палаток з кільцями й гачками. Попереду висіли карбідні лампи, світло їх було біле, різке.
Пат глянула на мене.
— Ні, — сказав я, — сьогодні не накидатиму. Жодного кільця. Хоча б була нагода виграти усю винницю Олександра Македонського.
Ми рушили далі через площу та міський сквер.
— Отут десь мусить бути daphnia indica, — зауважила Пат.
— Так, її запах чути над газонами вже здалека. Чути зовсім ясно. А може, ні?
Пат подивилась на мене.
— Ні, таки справді чути…
— Вона, мабуть, розквітла. І пахне тепер на все місто…
Я обережно озирнувся направо й наліво, чи немає де вільної лави. Але чи завинила тут daphnia indica, чи неділя, чи ми самі, але лави я не знайшов. Усі були зайняті. Я глянув на годинник. Було вже запівніч.
— Ходімо до мене, — звернувся я до Пат, — там ми будемо справді тільки удвох…
Вона не відповіла нічого, але ми пішли назад. Коло цвинтаря ми побачили щось несподіване. «Армія спасіння» дістала підкріплення: хор вишикувався аж у чотири шеренги. І це вже були не тільки «сестри» — аж два ряди «братів» у формі вишикувались із ними разом. Спів лунав тепер не на два голоси, а аж на чотири, як орган. У ритмі вальса понад надгробними пам'ятниками розносилось: «Небесний Єрусалиме…»
Опозиції було й не чути. Її наче змело геть.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Три Товариші» автора Еріх Марія Ремарк на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „IX“ на сторінці 10. Приємного читання.