Розділ «IX»

— Це було давно, ще задовго до війни, — сказав він, ніби перепрошуючись. — А до того ж, дитинко, шаліти під час перегонів — хіба ж це сором? Ну, скажіть. Пат?!

— Шаліти — це взагалі не сором… Готфрід урочисто вклонився:

— Добре сказано!

За гуркотом моторів нічого не було чути. Повітря здригалося. Здригалися земля й небо. Поле мчало мимо.

— Іде передостаннім, — пробурчав Ленц. — От бестія, знову заговтався на старті…

— Байдуже! — відповів я. — Старт — це для «Карла» біда! Він повільно одривається, але потім ти його й не вдержиш.

Гуркіт трохи вщух, тоді залунала мелодія гучномовців. Ми не повірили власним вухам: Бургер, один з найсильніших конкурентів, зовсім не рушив з місця.

Машини з гуркотом наближались до нас. Здаля вони підскакували по доріжці, як сарана, далі більшали й більшали і промчали нарешті навпроти нас повз трибуни, завернувши на довгому повороті, їх було шестеро, Кестер все ще йшов передостаннім. Ми тримались напоготові. Від повороту чути було то сильніший, то слабший відгомін гуркоту машин. За поворотом уся зграя рвонулась вперед. Одна машина йшла попереду всіх, щільно за нею — друга й третя, а за ними — Кестер. На повороті він обійшов одну і був тепер четвертим.

З-за хмарин виглянуло сонце. Широкими смугами світло й тіні линули на бігову доріжку, вона раптом стала плямистою, як тигр. Тіні від хмарин ковзали по людській юрбі на трибунах. Завзяття моторів пронизало нас, наче звуки грандіозного хоралу. Ленц нетерпляче крутився туди й сюди, я розжував зубами сигарету, Патріція Гольман, роздуваючи ніздрі, жадібно втягувала повітря, як молоде лоша весняним ранком. Тільки Валентин та Грау мирно сиділи під яскравим сонячним промінням.

Велетенський пульс машин знову застукотів коло трибун. Ми напружено вдивлялись у Кестера. Він захитав головою — не хотів міняти покришок. Тепер він дещо вирвався вперед — зрівнявся з задніми колесами третьої. Тут машини помчали по нескінченній прямій.

— От чорт! — Ленц відпив ковток із пляшки.

— Він на це натренувався, — звернувся я до Патріції Гольман, — обганяти на поворотах. В цьому він фахівець!

— А трохи ковтнути з пляшечки, Пат? — запитав Ленц.

Я кинув на нього сердитий погляд. Він, не кліпнувши очима, витримав мій погляд.

— Краще вже із склянки, — відповіла Пат. — Я ще не навчилась пити з пляшки.

— Так я й знав! — Готфрід простяг руку і вхопив склянку. — Це недоліки сучасної системи виховання.

У наступних кругах пасмо машин розтяглося. Першим ішов Браумюллер. Перші чотири машини поступово вийшли вперед на якихось триста метрів. Кестер зник за трибуною, зрівнявшися з третім гонщиком уже й передніми колесами. І от знову заторохтіли машини. Ми поскакували з місць. А де ж третій? За двома першими несамовито гнався один тільки Отто. Коли ось — ага, загудів і третій! Задні покришки метляли, мов ганчір'я! Ленц злорадісно вискалив зуби, машина спинилася коло сусіднього бокса. Кремезний механік вилаявся. За хвилину машина побігла знову.

Наступні круги нічого не змінили в розстановці сил. Ленц поклав секундомір і почав підраховувати, а тоді сповістив:

— «Карл» ще має дещо в резерві!

— Боюсь, що й інші теж мають, — сказав я.