Розділ «XXII»

Я повісив трубку.

— Вже надто пізно, так? — запитав Фред.

— Як це пізно?

Він показав свій годинник:

— Уже біля дванадцяти.

— А-а, — схаменувся я. — Тоді даремно й дзвонив.

Я повернувся на своє місце і знову почав пити.

О другій годині ночі ми вийшли з бару. Ленц повіз Валентина і Фердінанда додому на таксі.

— Сідай, — звернувся до мене Кестер, заводячи мотор «Карла».

— Ці кілька кроків я вже якось пішки дійду, Отто.

Він поглянув на мене:

— Ми трохи проїдемось за місто.

— Давай. — Я сів у машину.

— Веди ти, — сказав Кестер.

— Що за дурниці, Отто. Не можу я вести, я ж п'яний.

— Давай, веди! На мою відповідальність.

— Ти сам переконаєшся в цьому, — сказав я, сідаючи до керма.

Заревів мотор. Рульове колесо тремтіло в моїх руках. Вулиці тинялися повз мене, хиталися будинки, а ліхтарі, здавалося, висіли косо під дощем.

— Не буде діла, Отто, — признався я. — Я так налечу на що-небудь.

— Налітай, — відповів він.