Розділ «XXII»

— Ну, мій маленький Роббі, — звернувся він до мене, гепнувши по плечу, — що з тобою сталось?

— Нічого, Фердінанде, — відповів я, — і саме в цьому вся біда.

Він якусь мить розглядав мене.

— Нічого? — сказав потім. — Нічого? Це вже багато! Бо ніщо є дзеркало, в якому відображається світ.

— Браво! — гукнув Ленц. — Нечувано оригінальне. Фердінанде!

— Заспокойся, Готфріде. — Фердінанд повернув до нього свою здоровенну голову. — Романтики, як от ти, всього лише патетичні стрибуни на околицях життя. Вони хибно розуміють його і з цього видумують собі сенсації. Ну, що ти знаєш про Ніщо, легковажний?

— Досить для того, щоб лишитися собі на втіху легковажним, — пояснив Ленц, — Пристойні люди з повагою ставляться до Нічого, Фердінанде. Вони не риються в ньому, як кроти.

Грау втупився в нього очима.

— Будьмо… — сказав Готфрід.

— Будьмо… — відповів Фердінанд. — Ти, пробко, — будьмо!…

Вони спорожнили свої бокали.

— Я б дуже хотів бути пробкою, — відповів я і теж випив. — Такою пробкою, яка все робить правильно і якій усе вдається. Принаймні хоч на якийсь час.

— Відступник! — Фердінанд упав у своє крісло так, що воно аж затріщало. — Хочеш стати дезертиром? Зрадити наше братство?

— Ні, — сказав я. — Я нікого не хочу зраджувати. Але мені б хотілося, щоб не завжди і не все у нас ішло прахом.

Фердінанд подався наперед. Його широке гнівне обличчя тремтіло.

— Зате ти належиш до ордена, брате, до ордена невдах, непридатних, з їх бажаннями без мети, з прагненнями, які нічого не приносять їм, з їх любов'ю без майбутнього, з їх безглуздим розпачем… — Він посміхнувся. — До таємного братства, члени якого скоріше загинуть, ніж зроблять кар'єру, скоріше віддадуть, й витратять по краплі, загублять своє життя, ніж прагнутимуть фальсифікувати чи забути недосяжний образ — той невгасимий образ, брате, який вони носять у своєму серці ще з того часу, коли щогодини, удень і вночі, нічого іншого не було, крім голого життя, голої смерті…

Він підняв свій бокал і кивнув Фредові до стойки:

— Дай мені чогось випити.

Фред приніс пляшку.

— Може, ще завести грамофон? — спитав він.