Розділ «XX»

— Гассе, — сказав я, — по-моєму, тут одне одного стосується менше, ніж ви думаєте. Вам не слід було б сушити собі голову над цим. Найважливіше для вас тепер — не піддатися горю в наступні кілька днів. А тоді вам видніше буде, що робити. Можливо, ваша дружина сьогодні ввечері або завтра знов буде тут. Адже вона так само, як і ви, думає про це.

— Вона вже не повернеться, — відповів Гассе.

— Цього ви не можете знати.

— Якби їй можна було сказати, що тепер я одержую більше грошей, що я візьму відпустку і ми могли б на мої заощадження виїхати в подорож…

— Про все це ви ще зможете сказати їй. Люди не розлучаються так, навіть не зустрівшись.

Мене дивувало, що він взагалі не думав про третю особу, яка стояла між ними. Та він, здавалося, ще не дійшов до цього; думав лише про те, що його дружина пішла від нього, а все останнє для нього ніби заволокло непроглядним туманом. Мені хотілося сказати йому, що за кілька тижнів він, можливо, навіть радітиме з того, що вона пішла… але він був надто вже засмучений, отож мені здавалося це зайвою грубістю. Для ображених почуттів правда завжди груба і майже нестерпна.

Я поговорив з ним іще якийсь час лише для того, щоб він міг виговоритись. Але не досяг нічого: його думки снували навколо одного і того ж самого. Проте, у мене склалося враження, що він трохи заспокоївся. Навіть випив коньяк. Тут я почув, що мене кличе Пат.

— Хвилиночку, — сказав я, встаючи.

— Так, — відповів Гассе, як слухняний хлопчик, і теж встав.

— Сидіть, сидіть, я зараз повернуся.

— Пробачте…

— Я за хвилину буду тут, — сказав я і вийшов до Пат.

Вона сиділа в ліжку і мала свіжий, здоровий вигляд.

— Я так чудово поспала, Роббі! Уже, напевно, полудень.

— Ти спала рівно годину, — сказав я, показуючи їй годинник.

Вона глянула на циферблат.

— Тим краще. Тоді у нас із тобою ще багато часу. Я зараз устану.

— Гаразд. Через десять хвилин я знову зайду сюди.

— У тебе хтось є?

— Гассе, — відповів я. — Але він ненадовго.