Розділ «XIX»

— Ви, мабуть, теж хочете потрапити в лікарню, га? — погрожував Фогт.

Кестер не відповів йому й підійшов до машини. Три інших Фогти випрямилися. Тепер вони стояли близько один біля одного.

— Давайте сюди буксир, — звернувся Кестер до нас.

— Ти що! — визвірився на нього старший Фогт. Він був на голову вищий за Кестера. — Співчуваю вам, — сказав Кестер, — але машину ми заберемо з собою.

Ми з Ленцом підступили ще ближче, тримаючи руки в кишенях. Кестер нахилився до машини. В ту ж мить Фогт відштовхнув його ногою. Отто чекав цього; він схопив Фогта за ногу й повалив на землю. Потім випростався і пнув другого Фогта, який саме підняв домкрат, у живіт; той поточився і теж упав. Ще мить — і ми з Ленцом накинулися на двох інших.

Мені зразу ж дісталося по пиці. Удар був не страшний, але в мене з носа полилася кров, я промахнувся — рука ковзнула по м'ясистому підборіддю Фогта. Він ударив мене в око, і я повалився так невдало, що Фогт уже на землі зміг мене стусонути ще й у живіт. Він притиснув мене до асфальту й схопив руками за горло. Напруживши шийні м'язи, щоб він не задушив мене, я спробував скорчитись і перевернутись, щоб відштовхнути його ногами або пнути в живіт. Але на моїх ногах товкся Ленц із своїм Фогтом, і я не міг звільнити їх. Хоча мені й вдалося напружити в'язи, дихати було важко, бо закривавлений ніс не пропускав повітря.

Поступово у мене тьмяніло в очах, обличчя Фогта дрижало передо мною, як холодець, і я відчув уже чорну тінь над головою. Раптом останнім своїм поглядом я побачив біля себе Юппа; він стояв на колінах в кюветі, уважно й спокійно спостерігав за моїми конвульсіями і, коли в якусь мить йому здалося, що вже пора, стукнув Фогта молотком у зап'ясток. Після другого удару Фогт відпустив мене й, розлючений, хотів схопити Юппа; тойвідскочив на півметра назад і спокійно стукнув його утретє по пальцях, а потім ще раз — по голові.

Я підвівся, накинувся на Фогта і тепер і собі почав душити його за горло. В цю мить хтось дико заревів і потім застогнав:

— Пусти… пусти…

То був найстарший Фогт. Кестер вивернув йому руку за спину і сіпнув її вгору. Фогт подався головою наперед аж до землі, і Кестер, упершись коліном йому в спину, продовжував викручувати руку. Поштовхом коліна він подав її далі до потилиці. Фогт заревів, але Кестер знав, що ми матимемо спокій лише тоді, коли він доконає його. Отто сильним ривком вивихнув йому руку і тоді вже пустив.

Якийсь час Фогт лежав на землі. Я підняв голову. Один з братів ще стояв на ногах, але відчайдушний крик старшого буквально паралізував його.

— Забирайтеся звідси, а то ще раз повторимо вам операцію, — сказав йому Кестер.

На прощання я ще раз стукнув свого Фогта головою об шосе і відпустив. Ленц уже стояв біля Кестера. Піджак на ньому був розірваний. З куточків губ текла кров. Здавалося, боротьба була не скінчена, бо його Фогт хоча теж був у крові, але стояв на ногах. Усе вирішила поразка найстаршого брата. Ніхто не наважився сказати навіть слова. Вони допомогли старшому звестися, на ноги й пішли до своєї машини. Неушкоджений ще раз повернувся назад і взяв домкрат. При цьому він скоса поглядав на Кестера, як на чорта. Потім мерседсс задеренчав і поїхав геть.

Раптом з'явився коваль.

— Тепер вони дістали по саму зав'язку, — сказав він. — Такого з ними давно не було. Старший уже раз сидів за вбивство.

Йому ніхто не відповів. Кестер стрепенувся.

— Чортові свині, — сказав він. Потім круто обернувся до нас: — Ну, за діло!

— Я вже тут, — відрапортував Юпп, волочачи буксир.

— Підійди-но сюди, — покликав я. — Від сьогодні ти унтер-офіцер і маєш право починати палити сигари.

Ми підняли передок розбитої машини і прив'язали її тросом до «Карла».