Розділ «XIX»

— Значить, ви порушуєте закон, — заявив Ленц. — Приватні заклади, подібні вашому, повинні мати постійного лікаря. Ви мені дозволите скористуватись вашим телефоном? Я хотів би зв'язатися з поліцією і редакцією щоденної газети.

Сестра завагалась.

— Гадаю, вам нема чого турбуватися, — холодно сказав Кестер. — За роботу вам напевно добре заплатять. А зараз нам потрібні носилки. І лікаря ви, звичайно, знайдете.

Вона все ще вагалась.

— Носилки у вас теж повинні бути, згідно з законом, — пояснив Ленц, — так само, як і в достатній кількості перев'язочний матеріал…

— Так, так, — поквапливо відповіла сестра, очевидно приголомшена такою обізнаністю, — зараз я пришлю кого-небудь… — і зникла за дверима.

— Оце так діла… — сказав я.

— Таке можеш зустріти і в міській лікарні, — байдуже відповів Готфрід. — Спочатку гроші, потім бюрократія, а вже потім допомога.

Ми повернулися назад і допомогли жінці вилізти з машини. Вона весь час мовчала, потупивши погляд на свої руки. Ми завели її до амбулаторії на першому поверсі. Тут з'явилися і носилки. Ми підняли чоловіка. Він застогнав:

— Хвилиночку… — Ми почекали. Він заплющив очі. — Я хотів би, щоб ніхто нічого не знав, — над силу вимовив він.

— Ви тут зовсім не винні, — пояснив Кестер. — Катастрофа відбулася у нас на очах, і ми охоче виступимо свідками на вашій стороні.

— Я не про те, — сказав чоловік. — Я з інших причин не хотів би ніякої огласки. Розумієте… — Він показав очима на двері, куди ми провели жінку.

— Тоді ви потрапили в надійне місце, — пояснив йому Ленц. — Це приватний заклад. Єдине, що потрібно вам зараз, це прибрати машину, поки поліція не побачила її.

Чоловік підвів голову:

— Чи не могли б ви і це зробити для мене? Подзвонити до ремонтної майстерні? І прошу вас — дайте мені вашу адресу! Я хочу… я зобов'язаний вам…

Кестер зупинив його помахом руки.

— Але ж чому? — провадив своєї чоловік. — Я б дуже хотів знати…

— Дуже просто, — відповів Ленц. — Ми самі тримаємо ремонтну майстерню і займаємось такими машинами, як ваша. Ми зараз же візьмемо її з собою, якщо ви не заперечуєте, і знову приведемо її до ладу. Цим ми допоможемо вам і, до певної міри, собі теж.

— Охоче погоджуюсь, — сказав чоловік. — Ось вам моя адреса — я сам тоді приїду за машиною. Або когось пришлю.

Кестер сховав до кишені візитну картку, і ми внесли чоловіка до приміщення. Тим часом прийшов лікар, молодий ще чоловік. Він змив жінці кров з обличчя, і тепер на ньому видно було глибокі порізи. Жінка підвелася, спираючись на здорову руку, і вп'ялася очима в блискучий нікель якоїсь чаші, що стояла на перев'язочному столі.