Розділ «XIX»

Мене здивувало, що мало хто з присутніх звернув увагу на непритомного. Більшість лише побіжно глянули на нього і знову повернулися до тоталізатора.

— Тут завжди таке буває, — сказав Густав. — Безробітні. Закладають до останнього пфеніга. Все чекають великих грошей — тисяч на десять.

Кучер приніс із тютюнового кіоска склянку води. Чорнява повія втопила туди свою хусточку і помочила нею лоб і виски непритомного. Той зітхнув і раптом розплющив очі. Щось моторошне було в тому, що вони беззвучно знову з'явилися на згаслому обличчі — так, ніби крізь проріз скам'янілої, сірої маски зацікавлено виглянула якась інша, незнайома істота.

Жінка взяла склянку з водою й дала йому пити. При цьому вона тримала його, наче дитину, на руці. Потім простягла руку до стола того ненажери з наїжаченим волоссям і взяла бутерброд.

— На, вкуси трошки… але не поспішай, поволі… та не відкуси мені пальця… От так, а тепер знову ковтни води…

Чоловік, що сидів за столом, скоса поглянув на свій бутерброд, проте не сказав нічого. Обличчя потерпілого поступово наливалося кров'ю. Він пожував ще трохи, потім, хитаючись, підвівся. Жінка підтримувала його до дверей. Потім, квапливо оглянувшись назад, розкрила свою сумочку:

— На… а тепер краще йди звідси і поїж чогось замість того, щоб битись об заклад…

Один з сутенерів, що весь час сидів до неї спиною, обернувся. Обличчя у нього було, як у хижої птиці, вуха стирчали вбік; на ньому були лаковані черевики і спортивний кашкет.

— Що ти дала йому? — запитав він.

— Гривеник.

Він штовхнув її ліктем у груди:

— По-моєму, значно більше! Не смій без мого дозволу…

— Не варто гарячитись так, Еде, — сказав другий.

Повія вийняла пудреницю й почала підмальовувати губи.

— А хіба неправда? — сказав Еде.

Повія не відповіла.

Задзвонив телефон. Я спостерігав за Еде і прослухав інформацію.

— Оце називається повезло! — раптом вигукнув Густав. — Панове, це не просто повезло — тут цілий віз з причепом! — Він гепнув мене по. плечу: — Сто вісімдесят марок загріб ти ні за що ні про що, чоловіче божий! Твоє соб-цабе з чудернацькою кличкою перемогло!

— Що, справді? — спитав я.

Чоловік з розчавленою бразільською сигарою в зубах і в пишнобарвній сорочці кисло кивнув і взяв мій квиток.