Розділ 16

— Якби в ній була зараза, яку слід вичистити, ми б її вичистили, — сказав Дракон. — Відсутність не зцілити. Вважайте, що вам пощастило, коли вона не згоріла разом із серцедеревом, якщо волієте називати це удачею, а не нещастям.

— Нещастя — це те, що не згорів ти, якщо ти більш нічого не можеш порадити, — сказав Марек.

Драконові очі заблищали, як мені здалося, десятком їдких відповідей, але він притримав їх при собі, лише стиснувши губи. Марек заскреготав зубами, а крізь хватку його руки я відчувала сильну напругу, тремтіння наляканого коня, хоча на тій жахливій галявині, коли його зусібіч оточували смерть і небезпека, він був непохитний, як скеля.

Дракон сказав:

— Зарази в ній не лишилося. Що ж до решти, то допоможуть лише час і зцілення. Ми повернемо її до вежі, щойно я закінчу очищувати ваших вояків і їхнє перебування серед інших людей стане безпечним. Подивлюся, що ще можна зробити. Доти сидіть із нею та говоріть про знайоме.

— Говорити? — перепитав Марек. Він відіпхнув мою руку, за яку схопився; мені на ноги вихлюпнулася ще вода, а він побрів геть.

Дракон узяв у мене відро, а я повернулася за ним до хижки.

— Ми можемо щось для неї зробити? — спитала я.

— Що можна зробити з чистою дошкою? — запитав він. — Дай їй трохи часу, і вона, можливо, напише на ній щось нове. Що ж до повернення того, чим вона була… — він хитнув головою.

Решту дня Марек сидів біля королеви; я кілька разів, виходячи з хижки, мигцем бачила його суворе опущене обличчя. Та він принаймні неначе змирився з тим, що раптового дивовижного зцілення не буде. Того вечора він устав і пішов до Заточека поговорити із сільським старостою; наступного дня, коли Томаш і Олег нарешті змогли пройти самотужки аж до криниці й назад, він міцно схопив їх за плечі та сказав:

— Ми запалимо багаття для інших завтра вранці на сільському майдані.

Із Заточека прийшли люди, які мали привести нам коней. Вони нас побоювались, і я не могла ставити це їм у провину. Дракон розіслав вістку про те, що ми вийдемо з Пущі, і він сказав їм, де нас тримати та яких ознак зарази шукати, але я б усе одно не здивувалась, якби вони натомість прийшли зі смолоскипами, аби спалити нас усіх у хижці. Звісно, якби Пуща заволоділа нами, ми б не тиждень тихо сиділи у хижці виснажені, а робили щось гірше.

Марек сам допоміг Томашеві й Олегові забратися в сідла, а тоді підняв королеву на її спокійну гніду десятирічну кобилу. Королева сиділа рівно, не гнучись; йому довелося ставити її ноги у стремена одну за одною. Він зупинився, підвівши на неї очі з землі; він подав їй повід, і той вільно звисав у її закутих в наручники руках.

— Мамо, — спробував він знову. Вона не глянула на нього. За мить він зціпив зуби. Узяв мотузку, припнув до сідла й повів гніду за собою.

Ми поїхали за ним до майдану та побачили, що там чекає зібране високе кострище, повне сухого дерева, а на віддаленому боці стоїть усе село у своєму найкращому святковому вбранні. В руках люди тримали смолоскипи. Я не знала добре жодної людини із Заточека, та його мешканці час від часу приходили до нас навесні у базарні дні. На мене примарами з іншого життя крізь ледь помітну сіру імлу диму визирало з натовпу кілька віддалено знайомих облич, тим часом як я стояла навпроти них із принцом і чаклунами.

Марек стояв біля купи дерева. Він сам узяв смолоскипа, підняв його догори й назвав кожну людину, яку ми втратили, одну за одною, а Яноша згадав насамкінець. Він прикликав жестом Томаша та Олега, і разом, утрьох, вони вийшли вперед і кинули свої смолоскипи у складене докупи дерево. Від диму мені защипало очі та ледве загоєне горло, а жар був жахливим. Дракон із суворим обличчям дивився, як займається полум’я, а потім відвернувся; я знаю, що він був не в захваті від ушанування принцом людей, яких він повів на смерть. Але варто мені було почути всі їхні імена, у мені щось звільнилося.

Вогнище палало ще довго. Жителі села винесли їжу й пиво, те, що мали, та змусили нас це прийняти. Я відповзла в куток разом із Касею та перепила пива, вимиваючи нещастя, дим і смак очищувального еліксиру з рота, доки ми нарешті не прихилились одна до одної, тихенько заридавши; мені довелося триматися за неї, тому що вона не наважувалася міцно за мене хапатися.

Від напою я стала почуватися легшою та водночас тупішою, голова мені боліла, і я засопіла собі в рукави. По той бік майдану принц Марек говорив до сільського старости й молодого візника з великими очима. Вони стояли біля гарного зеленого воза, вочевидь, щойно пофарбованого, запряженого чотирма кіньми, у яких гриви й хвости були незграбно заплетені в коси зі стрічками — також зеленого кольору. Королева вже сиділа всередині воза, на намощеній соломі, а її плечі були загорнуті у вовняний плащ. Золоті ланцюги зачарованого ярма відбивали сонячне світло й виблискували на тлі її сорочки.

Я кілька разів кліпнула на блиск сонця, і доки я почала усвідомлювати, на що дивлюся, Дракон уже крокував майданом, питаючи:

— Що ви робите?