— Стільки? — засміявся доктор. — Якби в мене була десята частина того, якби…
Він не договорив і прикусив губу.
Мати швидко, дуже швидко заговорила про кицьку Басю, яка десь поділася, про те, що в середу іменини в Козлицьких, про священникову корову, котра дає на диво багато молока.
Проте Павлицький цього не чув. Щось у ньому закипало, кров шумувала в скронях. Він раптом рвучко відштовхнув від себе недопиту склянку чаю і схопився на ноги.
— А знаєте, чому в нього більше пацієнтів? — вигукнув він. — Знаєте?..
Зустрівся з їхніми переляканими очима, проте вже не міг зупинитися.
— Бо він уміє лікувати, а я не вмію!
— Юреку! — зойкнула мати.
— Так! Так! Не вмію!
— Що ти таке кажеш?
— Пам’ятаєте того мельничука, що ноги мав поламані? Пам’ятаєте?.. Так-от я йому погано їх поскладав. Авжеж, погано. Я не зміг цього зробити, а цей знахар зробив!
Батько поклав йому руку на плече.
— Заспокойся, Юреку. Це твоїх вмінь жодним чином не применшує. Ти не хірург, а терапевт, і не зобов’язаний розумітися на… чужій спеціальності.
Доктор Павлицький засміявся.
— Звичайно! Звичайно! Я не хірург! Але цей знахар теж ні, хай йому дідько. Він селюк! Звичайнісінький наймит у мельника! Та з мене годі! Мені однаково! Я не дам себе заморити голодом! От побачите! Побачите, що і я вмію боротися!
І вийшов, грюкнувши дверима.
Розділ VIII
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Знахар» автора Тадеуш Доленга-Мостович на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ VII“ на сторінці 10. Приємного читання.