Розділ X

Вона похитала головою.

— Ні, стриєчку Антонію! Не те! Просто через увесь цей скандал нещастя сталося.

— Із ким? — занепокоївся він.

— А з Войдиллом, лимарем.

— Яке ж нещастя?

— Певне, молодий пан Чинський довідався від когось, що цей екс-семінарист мене образив і про ту бійку. Тож, коли вчора лимар відіслав до Людвикова візок з готовим замовленням, то нового замовлення вже не отримав. Старого Пана-добродія досі в містечку не було. Він їздив до Вільна й щойно вчора повернувся. І коли бричка порожня приїхала, то спитав:

— А де ж робота?

А візник йому відказує:

— Пані в Людвикові переказувала, що вже роботи для вас не буде.

— Чого це не буде? Невже фабрику закривають?

— Фабрику не закривають, — візник йому на те. — Але за те, що ваш син їхнього панича образив, то вона й не хоче вам роботи давати.

Знахар кахикнув.

— Це несправедливо. Хіба ж батько за сина може відповідати? Син лобуряка, проте батько чоловік порядний і нічого не завинив.

— Авжеж, — погодилася Марися. — Я йому те саме сказала.

— Кому це?

— Панові-добродію. Він таке від візника почувши, почав допитуватися й дізнався, як воно було. Тоді спершу пішов до пана Собека, потиснув йому руку й сказав, що той слушно вчинив з його сином, а тоді прийшов до мене.

— І чого йому було треба?

— Спочатку він суворо на мене подивився й сказав: «Я прийшов перепросити за поведінку мого Зенона. Лиха й нерозумна він людина. Його слід було покарати, негідника, а що він від пана Собека отримав, то це ще й мало. Я розумію, каже, що він не мав права вас, тобто мене, ображати. Зась йому до того, що ви робите. Пані Шкопкова вами опікується, це її право, а не цього дармоїда. І якби ви прийшли поскаржитися до мене, він би своє отримав. Але, каже, ви поскаржилися молодому панові з Людвикова, і тепер мене, старого, спіткало лихо геть безневинно, бо вони відмовили мені в замовленнях, а це більш як половина мого заробітку».

Знахар здивувався:

— Адже ви не скаржилися молодому панові?