Розділ «День після Каравалу»

Всі крапки над «і». Тобто, все нарешті завершити.

Все сходиться. Саме тому Джуліан попереджав її, що більшість людей, котрих вона зустріне на Каравалі, зовсім не ті, за кого видають себе.

Однак Скарлет не могла заперечити, що хотіла його побачити.

— І не сумнівайся, що на цій вечірці ти будеш найвродливішою. Звісно ж, після мене, — Телла зайшлася дзвінким сміхом. І хоча Скарлет відчувала, як знов її серце крається через Джуліана, їй полегшало вже від думки про те, що нарешті сестра поруч і, дякуючи небу, вони вільні. Це те, чого вона завжди прагнула. Перед ними відкривалося майбутнє, нехай незвідане й туманне, однак сповнене сподівань на краще.

— Я люблю тебе.

— Знаю, — Телла ніжно поглянула на сестру. — Інакше мене б тут не було.

42

давалося, вона потрапила у світ, де ожили всі стародавні казки та мрії. У повітрі витали пахощі вічнозелених рослин, запорошених золотими цяточками світла ліхтарів.

Скарлет помітила, що від снігу не лишилося й натяку. Землю вкривала соковита трава. Ліс мінився відтінками зеленого, оливкового, нефритового з домішками кольору слонової кістки. Навіть стовбури дерев майже повністю вкривав смарагдовий мох, за винятком тих ділянок, які огортали золотаво-кремові стрічки. Гостей частували золотими напоями, насиченими та в’язкими, як мед, а також тістечками, що скидались на пухнасті хмаринки.

А далі стояв Джуліан. Її серце мало не вискочило з грудей, коли вона його побачила. По правді, Скарлет шукала його з першої ж миті, як потрапила сюди. І тепер не могла ані поворухнутись, ані дихнути.

Джуліан стояв навпроти під аркою з зеленого листя та золотих стрічок і попивав із довгастого келиха медовий напій. Живий-живісінький, він теревенив з брюнеткою з сяючим волоссям, занадто вродливою, аби Скарлет заспокоїлась. А потім брюнетка щось йому сказала й моряк залився дзвінким сміхом. Серце Скарлет мало не зупинилося.

Вона помилилась.

— Здається, ви знову потребуєте моєї допомоги, — поміж Теллою і Скарлет з’явилася Айко. Під час Каравалу вона вбиралася у все блискуче і барвисте, однак нині на ній була темна й стримана сукня з турнюром. Темно-синя чи чорна, Скарлет не могла напевне визначити, довга до п’ят з довгими рукавами та високим комірцем.

— Я змерзла, — пояснила вона. — Вам також, здається, не надто затишно. Але щось мені підказує, що температура тут ні до чого, — Айко не зводила очей з брюнетки, котра вхопилася за руку Джуліана.

— То Анжеліка. Може, пам’ятаєте, її з крамниці суконь? Вона обожнює фліртувати з зайнятими чоловіками, — Айко багатозначно поглянула на Скарлет.

— Тобто, ви намагаєтеся мене переконати підійти до нього і поговорити?

— Це ти сказала, не ми, — втрутилася Телла.

Айко згідливо закивала.

— Ой! — вигукнула Телла.

Скарлет й собі поглянула у бік, куди сестра спрямувала погляд й угледіла Данте. Він щойно завітав на вечірку. І досі у чорному, обидві руки на місці, і попід кожну він тримав дівчину.