Розділ «День після Каравалу»

— О так! — розсміявся Каспар, і в сміхові тому вчувалася гіркота. — Легенда більш ніж реальний, однак більшість людей навіть не здогадуються, що бачили його. Це стосується і чималої кількості його акторів. Магістр Каравалу не видає, ким є насправді і завжди вдає себе за когось іншого.

Скарлет думала про незліченну кількість людей, котрих зустріла протягом Каравалу. Кортіло дізнатись, котрий із них був тим самим невловимим Легендою.

— Ви коли-небудь його бачили?

— Мені не дозволено відповідати на це питання.

— Тобто, ні.

— Хоча, — додав Каспар, — здається, ваша сестра таки привернула його увагу, — він показав на листи в її руці.

Шість листів, написаних двома різними особами. Датовані тим само роком, коли Телла написала свого першого листа.

Скарлет про себе вишпетила сестру за ці слова. Бездумні. Шалені. Нерозважливі. Необачні.

Та злість Скарлет ущухла, поки вона читала наступний лист.

Більше листів не було. Скарлет ще раз їх перечитала. Очі боліли від сліз. «Що собі думала Телла?» — промайнуло у Скарлет.

— Здається, вона думала, що ви захочете повернути її, — промовив Каспар.

Скарлет зрозуміла, що промовила запитання вголос. Можливо, відповідь Каспара мала б її заспокоїти.

Аж ні.

Скарлет знову подивилась на листи.

— Звідки сестрі це все відомо?

— Не можу говорити за неї, — відказав Каспар. — Проте можу сказати, що Каравал — це не єдине місце, де торгуються секретами заради інформації. Ваша сестра віддала щось цінне, аби отримати стільки відомостей.

Руки Скарлет тремтіли. Увесь цей час Телла намагалась врятувати їх обох. Але Скарлет усе зіпсувала. Вона бажала, щоб Телла повернулась, однак її любові виявилося явно недостатньо.

По той бік овального вікна світ вицвів ще дужче. Магія Каравалу перетворювалась на пил, поглинаючи разом з собою будівлі та вулиці. Скарлет спостерігала, як усе надворі зникає. Свіжа хвиля сліз стікала до щоках.

— Нерозважлива Телла.

— А мені здається, що тут варто вжити слово «розумниця».