Розділ «День після Каравалу»

І перший, хто спав їй на думку, звісно, був Легенда.

— Це був не я, — повторив він. — І ось вам підказка, її неважко розгадати. Подумайте, хто міг її вам лишити?

— Донателла? — Скарлет вдихнула повітря. Вона могла поставити скриньку, коли ходила по мотузку. — Але чому?

Пропустивши повз вуха її питання, Легенда простягнув Скарлет стосик листів.

— Маю віддати вам це.

— Чому ви просто не скажете мені, що відбувається?

— Бо це не входить у мою роль, — Легенда підвівся зі стільця, підійшовши до неї так близько, що міг навіть торкнутись. На ньому знову був бузковий циліндр та фрак. Він не усміхався і не сміявся, і не вдавався до божевільних штучок, до яких вона так звикла. Дивився на неї не для того, щоб розгледіти, а ніби намагався розкрити їй щось про себе.

Знову в Скарлет виникло відчуття, що в ньому чогось бракувало. Ніби хмари розступалися, аби показати сонце, а натомість з’являлися нові клуби хмар. У Теллиній кімнаті він намагався переконати її, що він несповна розуму. А тепер він доводить їй протилежне.

«Мою роль» — пригадала його слова Скарлет.

— Ви не Легенда, чи не так?

Він усміхнувся кутиками губ.

— Так чи ні? — Скарлет не налаштована була бавитися у загадки.

— Мене звати Каспар.

— Це не відповідь, — відказала Скарлет. А тим часом в голові в неї уже складалися докупи шматочки головоломки. Їй потроху стала відкриватися повна картина, якої раніше Скарлет не могла ніяк розгледіти. Шию обпік кишеньковий годинник, коли вона пригадала зізнання Джуліана, як йому важко було вимовляти слова. І те саме трапилось з ним і на каруселі, перед тим, як Скарлет стрибнула вниз.

— Ви актор, і магія стримує вас сказати щось зайве, — розмірковувала Скарлет уголос. Вона тоді пригадала ще щось. Слова зі сну про те, що Легенда змінює обличчя.

Не магія, а розмаїття акторів. То он чому Каспар виглядав таким похмурим і сумним, ніби копія справжнього Легенди. Коли вони були на балконі, його і справді оповивали чари. А по завершенні Каравалу чари зникли. Куточки очей почервоніли, шкіра під очима набрякла. У тунелі бліда шкіра здавалась ідеальною, але зараз вона бачила невеличкі шрами на підборідді. Вочевидь, порізи після гоління. А на носі он трішки ластовиння.

— Ви не справжній Легенда, — цього разу вона не запитувала, а констатувала факт. — Саме тому ви сказали, що не подаруєте мені бажання. Ви звичайний актор, який не здатен здійснювати бажання.

Тепер було очевидно, що гра ще триває.

Хто ж, як не Скарлет мав знати, що справжній Легенда перед нею не з’явиться. Скільки ж років вона йому писала, перш ніж отримати відповідь?

— А Легенда взагалі існує?