Розділ «Четверта ніч Каравалу»

Губернатор кинув Джуліанові крихітний носовичок, який вмить просочився кров’ю. Скарлет бачила, як краплі падали на землю, а тим часом четвірка поверталася до готелю.

Увесь шлях до «Кришталевої змії» Скарлет намагалася знайти спосіб втекти. Попри рану Джуліан і досі був сильний. Їй здавалося, що він міг би легко втекти, чи принаймні спробувати чинити опір. Але він мовчки йшов біля губернатора, а граф стискав обм’яклу руку Скарлет.

— Усе буде гаразд, — шепотів граф.

Скарлет стало цікаво, в якому ж примарному світі він жив, аби таке припустити. Вона сподівалася знову натрапити на труп, що дасть їй змогу вирватись. Вона зневажала себе за ці думки, однак ніяк не могла позбутися їх.

Вийшовши з тунелю до розтрощеної кімнати Телли, граф спробував обтерти пальто, а Скарлет усе ще плекала надію втекти. Було ясно, батько не мав наміру відпускати Джуліана. Він пильнував за моряком, як хлопчак за лялькою молодшої сестри, перш ніж вирвати їй волосся чи голову.

— Відпущу його завтра, по завершенні ночі. Коли будеш слухняною, — взяв Джуліана за плечі. Його щока все ще кровила.

— Але, тату, він потребує допомоги лікаря!

— Ягідко, не переймайся за мене, — мовив Джуліан.

Вочевидь, він навіть не підозрював, як усе далеко могло зайти.

Скарлет зробила останню спробу. Не бачила жодного виходу для себе, проте, можливо, ще було не пізно для Джуліана. Якщо він вирветься, то матиме змогу врятувати Теллу.

— Будь ласка, батьку, я зроблю все, що ти забажаєш, тільки відпусти його.

Губернатор Драґна вишкірився — це саме те, що він хотів почути.

— Я вже сказав, що відпущу. Але мені здається, що він поки не хоче нас полишати, — батько стиснув плече Джуліана. — Невже ти хочеш нас залишити, малий?

Скарлет намагалась знайти очі Джуліана й попросити його поглядом тікати, але він був упертішим, ніж будь-коли. Скарлет воліла, щоб він знову став тим безтурботним моряком, котрого вона зустріла на Трісді. Своєю самовідданістю він не досягне нічого, хіба лишень смерті. Здавалося, саме вона мала знайти спосіб покласти цьому край.

— Я нікуди не кваплюсь, — промовив Джуліан. — Ми підемо нагору, чи ви плануєте всі спати тут?

— Гм, спати разом ми точно не будемо. Принаймні не всі, — губернатор Драґна підморгнув.

Скарлет затремтіла. Він поглянув на доньку так, наче збирався піднести їй розкішний подарунок. Однак Скарлет чудово знала, що губернатор Драґна не здатен робити приємні подарунки.

— Ми з графом Д’Арсі ділили розкішний номер, проте він затісний для чотирьох. Тому там я лишаюсь із моряком, а Скарлет... — губернатор Драґна тягнув час, вимовляючи кожний склад повільно й чітко, — ти спатимеш у своїй кімнаті разом з графом Д’Арсі. Скоро ви одружитесь, — вів далі він. — Твій наречений заплатив кругленьку суму за тебе. Не бачу причини, з якої мені варто змушувати його чекати довше, аби насолодитись своєю покупкою.

Скарлет скував страх, коли батько знову задоволено вишкірився. Вона собі являла все геть інакше. Яка гидота! Її не просто купили, як овечку, на неї начепили цінник, щоб усі бачили, скільки вона коштує.

— Батьку, ми навіть неодружені. Не годиться....