Розділ «Четверта ніч Каравалу»

— Спочатку треба накласти шви, — вона поглянула на рвану рану на щоці. Буде шрам. І хоча це й на крихту не позбавляло його вроди, їй боліло від згадки, яким же слабким він був, коли вивалився з гардеробу.

— Ти перебільшуєш, — відказав Джуліан. — Все не так кепсько, як здається. Твій батько лише трішки мене пошкрябав. Сумніваюсь, що він отримує насолоду від тортур, коли жертва лежить без тями.

— Але у шафі ти був непритомний.

— Я вже одужав. На мені заживає, як на собаці, — коли вони дісталися нижнього поверху, Джуліан звільнився від її рук, щоб це довести. Світло пробивалось крізь щілини в дверях, спалахували свічки в коридорі, готуючись до ще однієї підступної ночі. На долівці спала купка найазартніших гравців, котрі з нетерпінням чекали, коли з вечірніми сутінками нарешті відчиняться Двері.

— Я й досі вважаю, що тобі потрібно хоча б накласти пов’язку, — прошепотіла Скарлет.

— Може, просто продезінфікувати, — Джуліан переступив через сплячих учасників гри і попрямував до таверни. Скарлет бачила, що після втрати свідомості він ледь переставляє ноги. На барі він взяв пляшку з алкоголем і половину її вмісту вилив на поранену щоку.

— Бачиш, — підморгнув Джуліан, мотнувши головою так, що краплі напою покотились на підлогу, — не все так погано, як здається.

Довжелезна пасмуга розтинала обличчя від ока до щелепи. Хоча рана і справді виявилася не такою глибокою, як гадала Скарлет, однак їй досі було не по собі.

У вирі подій Скарлет втратила лік часу. Сонце сяде приблизно за дві години, вітаючи останню ніч гри.

Щоб перемогти, Скарлет повинна була першою розшукати сестру. Вона вже стільки накоїла! Графа — не лишень відключила, а й прив’язала до ліжка. Скарлет уявляла, як розлютиться батько, коли прокинеться, і які страшні покарання чекають на Теллу, якщо батько знайде її першим. Він не просто її вб’є, спершу він її закатує.

— У кімнаті я забула поглянути на троянди, — мовила Скарлет.

Джуліан відпив великий ковток, перш ніж прибрати пляшку.

— Це ж ти казала, що на Каравалі вони всюди.

А це означало, що довідатись, які саме троянди насправді були підказками — неможливо. Ймовірно, є сотні інших троянд, котрих вона навіть і не бачила. У підказці йшлося про те, що доведеться ризикнути. Але Скарлет і гадки не мала, яким чином це стосувалася квітів. Занадто багато троянд, і занадто мало часу.

— Ягідко, тільки не падай духом.

Вона підвела очі. Джуліан стояв навпроти.

— Ні, я не...— він пригорнув її до себе, не встигла вона договорити. Скарлет здавалось, що коли б він зараз її відпустив, то вона і справді впала би, розтеклась би по підлозі і просочилась крізь мостини дедалі нижче й нижче...

Джуліан поцілував її, розкриваючи її губи своїми, аж він полонив кожну клітинку її єства. Смак нагадував опівнічну годину та вітер, а також відтінки насиченого коричневого та блакитного. Кольори, які надавали їй відчуття безпеки та захисту.

— Усе буде гаразд, — прошепотів Джуліан, притиснувши губи до її чола.

Її знову полишили сили, проте причина була геть інша. Скарлет потонула у досі незнаному відчутті безпеки. Поки губи Джуліана торкались її скроні, руки огортали її стан, прагнучи захистити, а не володіти чи контролювати. Він не дозволить їй загинути. Він не викине її з балкона, як те зробив Легенда уві сні.