Розділ «Четверта ніч Каравалу»

— Та якось вже впораюсь, не поранюсь, — Скарлет ще ближче тицьнула йому в обличчя кочергою, зупинивши її прямісінько біля яскраво-зелених очей. — Але тобі може й не пощастити. Не рухайся! Й ані пари з уст, якщо не хочеш, аби на щоці з’явився такий самий шрам, як у Джуліана.

Граф дихав уривчасто, проте говорив невимушено й рівно:

— Гадаю, ти не розумієш, що робиш, серденько.

— Перестань мене так називати! Я не твоя! І я знаю, що роблю. А тепер лізь на ліжко, — Скарлет показала кочергою у бік ліжка. Металевий рожевий кінчик починав тьмяніти. Вона думала, що прив’яже його до ліжка. Але не знала, як це зробити. Щойно вона опустить розжарену кочергу, він одразу ж нападе на неї. Та й попри погрози, Скарлет сама не знала, як скористатись кочергою.

— Я знаю, що ти налякана, — тихо мовив граф. — Але якщо ти зараз прибереш цю кочергу, я все забуду. Ніби його й не було. І не завдам тобі шкоди.

Не завдасть шкоди.

Охоронний еліксир!

Пляшечка, яку вона придбала в наметі Проклятого замку, промелькнула у думках. Вона й досі у кишені її чарівної сукні. Треба було лише добігти до гардеробу.

— Ану рушай до ліжка! — Скарлет відступала до гардеробу. Та не встигла вона розвернутися, як граф зістрибнув з ліжка. Однак Скарлет встигла відчинити двері, й на долівку з гуркотом викотився Джуліан. У Скарлет мало серце не вискочило з грудей, коли вона побачила його закривавлене обличчя.

— Що він тут робить? — граф здивовано зупинився і дівчині вистачило цієї миті, щоб ухопити еліксир. Вона нічого не могла зробити для Джуліана, поки спершу не впорається з Д’Арсі.

Скарлет відірвала кришечку з пляшки і вилила її вміст на графа. Зілля тхнуло маргаритками та сечею. Граф задихався та плювався.

— Що це? — він впав на коліна, намагаючись схопити Скарлет, проте більше скидався на дитину, котра намагалась упіймати пташку. Еліксир діяв швидко, притупляючи його реакції, його рухи ставали повільні й незграбні. — Ти припускаєшся помилки, — він дедалі втрачав силу. Тим часом Скарлет поспішила до Джуліана.

— Це саме те, чого прагне Легенда, — граф ледь ворушив губами, котрі німіли, так само, як і решта тіла. — Твій батько розповів мені історію... твоєї бабусі та Легенди. Я не маю жодного уявлення, хто він такий, — граф різко поглянув на Джуліана, — але ти граєш Легенді на руку. Він притягнув тебе на острів, аби зруйнувати наш шлюб. Зруйнувати твоє життя.

— У такому разі, ти програв, — відказала Скарлет. — А от мені навпаки здається, що Легенда зробив мені послугу.

Джуліан розплющив очі. Скарлет допомогла йому підвестись. Колишній наречений безсило лежав підлозі.

— Не будь такою впевненою щодо цього, — пробубонів граф. — Легенда милості нікому не роздає.

31

 и можеш іти? — запитала Скарлет.

— А що я, по-твоєму, зараз роблю? — усміхнувся Джуліан. Та Скарлет нічого смішного не бачила в рані від щелепи до ока. Вона підтримувала Джуліана обома руками, аби він не впав.

— Ягідко, не турбуйся про мене. Нам потрібно знайти твою сестру.