Розділ «Четверта ніч Каравалу»

Скарлет воліла б не чути цього запитання. Якщо вона продовжить гру й батько її знайде, то, певна річ, не вб’є, а змусить взяти шлюб із графом, що мало чим відрізняється від смерті. Але якщо вона не вийде заміж, то як захистить сестру?

— Я не знаю, що робитиму.

— Отже, ти й досі думаєш вийти заміж? — гарикнув Джуліан.

— Я не знаю! А що у мене є інший вибір?

Срібний дощ дедалі дужчав.

Скарлет чекала на відповідь Джуліана. Сподівалася, що він заспокоїть її. Скаже, що їй робити. Та раптом вона спохопилась, втямивши, яка то безглузда думка. Невже вона справді гадає, що він захоче запропонувати втекти звідси разом, забере її в інше життя, одружиться з нею?

Черговий спалах блискавки осяяв Джуліанове обличчя. Він сидів коло неї, та здавалося, подумки був десь далеко. Ось відповідь. І вона згадала, як першої ночі він стряхнув пилинку з плеча. Навіть якщо він не хотів, щоб вона виходила заміж за графа, то сам із нею одружуватися не збирався.

— Я така дурна! — голос дівчини мало не зірвався на крик. — Тобі ж байдуже. Ти побачив мого нареченого, приревнував, імпульсивно вчинив, а тепер шкодуєш.

— Ти й справді так думаєш? — різко запитав Джуліан. — Ти думаєш, я ризикував зустрітись із губернатором й втягнув тебе у цю халепу, бо ревную? — він розсміявся, ніби вважав ревнощі найбезглуздішою річчю на світі.

— Який же ти брехун, — різко мовила Скарлет.

Джуліанові губи витягнулися у пряму сувору лінію.

— Я попереджав тебе.

— Ні, — мовила Скарлет, — ти сам собі брешеш. Я потрібна тобі тільки тоді, коли виникає загроза мене втратити, та коли ця загроза зикає, тобі байдуже до мене, ти мене відштовхуєш.

— Я відштовхнув тебе лише раз, — Джуліан мовив голосніше і підійшов ближче. — Я й справді ревнував, але це не єдина причина, чому я хотів тебе звідти забрати.

— То назви причину.

Він підсунувся ще ближче, не лишаючи між ними місця. Вона відчувала його вологий одяг, що прилипав до неї. Повільно обвив її рукою довкола талії, але так, щоб у неї ще лишився шанс вивільнитися. Але Скарлет вже прийняла рішення. Серце стукотіло швидше, коли другою рукою він притиснув її ближче до своїх міцних грудей, а потім вона відчула свіжість його губ.

— Так досить близько? — Джуліан зупинився просто перед нею і прошепотів. — Ти точно цього хочеш?

Скарлет кивнула, побоюючись бовкнути зайве і відштовхнути його. Джуліан був для неї не захистом, вона просто хотіла бути з ним, з чоловіком, котрий не раз врятував її од загибелі.

Його ніжна й дужа рука прослизнула до її попереку, повільно притискаючи ще ближче, а друга рука пестила ніжну шкіру шиї.

— Не хочу, щоби ти шкодувала про свій вибір, — голос Джуліана звучав так болісно, ніби він хотів її відштовхнути. Але його рухи змушували її відчувати протилежне. Пальцем він торкнувся її нижньої губи. Вона відчула смак дерева, дощу і мокрого волосся. — Однаково є речі, яких ти про мене не знаєш, ягідко.