Розділ «Четверта ніч Каравалу»

Скарлет здалося, ніби на неї знов нахлинув давній спомин. Ніби чарівне місто покинули багато років тому, а вона навідалася до старого-знайомого міста й нічого в ньому не впізнавала.

— Геть відрізняється від того місця, яке ми бачили, — Скарлет підійшла трішки ближче до Джуліана. Ця дивна й похмура реальність була не менш страшною за її побоювання, що їх за цю вилазку викинуть з гри. — Я не бачу жодного балкона.

— Тоді не зациклюймося на них. Можливо, ризик пов’язаний з чимось іншим, — промовив Джуліан. — Ти ж казала, що підказка — троянди. Нічого більше тут не нагадує про сон з Легендою?

Їй одразу ж спало на думку, що Легенда полишив це місце. Вона не бачила циліндрів, рожевих пелюсток, кольорів, яскравіших за блідо-жовтий. Проте поки очима нічого не вдавалось розгледіти, слух вихопив ніжну мелодію.

Ледь вловиму. Настільки тихеньку, що вона звучала як згадка. Коли Скарлет пішла з Джуліаном далі, ніжна мелодія зазвучала більш глибоко та душевно. Линула з вулиці, де стояла вкрита трояндами карусель. Єдине місце, яке не огорнув туман. Скарлет пригадала, що карусель не втратила своїх барв, коли світ довкола став чорно-білим.

Карусель швидко оберталась, сповнюючи простір яскравою барвою щойно пролитої крові. Вона з такою силою оберталася, що Скарлет одразу навіть не помітила чоловіка з катеринкою, котрий сидів поруч. Вітер зорав його обличчя зморшками — чоловік був набагато старшим за більшість акторів, яких вона бачила у грі. Він виглядав понурим, що відбивалося на його музиці. Коли Скарлет та Джуліан підійшли ближче, катеринщик урвав гру. Відлуння мелодії застигло в повітрі, як шлейф парфумів.

— Пожертвуєте за пісню? — чоловік простягнув руку і звів погляд на Скарлет.

Вона ще при першій зустрічі мала б здогадатись. Адже це дивно, що він просить гроші там, де ними не користуються.

Не маючи жодного бажання ще раз припуститися помилки, як у крамниці капелюхів, Скарлет повернулась до Джуліана:

— Ти теж відчуваєш присутність Легенди?

— Якщо це виражається у тривозі й відчутті чогось моторошного, то так, — примруживши очі, Джуліан подивився на карусель, вщерть укриту трояндами, та стариганя з катеринкою. — Думаєш, це приведе нас до балкона з твоєю сестрою?

— Не впевнена, та гадаю, кудись, це нас напевне приведе.

Айко мала рацію, коли попереджала Скарлет та Джуліана, що їм не слід заходити до крамниці. Отже, варто було повірити, що вона намагалась допомогти, привівши Скарлет саме до цієї каруселі. Звісно, це міг бути збіг обставин. Та навіть коли це було й так, Скарлет сумнівалась, що збігом можна назвати те, що за відсутності жодної живої душі, вони повернулись саме сюди і знайшли музиканта, котрий чекав саме на них.

— Тоді гаразд, тримай, — Джуліан поліз у кишеню і дістав кілька монет.

Пам’ятаючи слова Айко, Скарлет додала:

— Заграйте нам щось красиве.

Однак почули аж ніяк не красиву мелодію. Катеринка видавала звуки, які можна було порівняти хіба зі стогоном людини на смертному одрі. Карусель повільно закрутилась. Один граційний оберт за іншим. Скарлет могла довго спостерігати за цим видовищем. Але уві сні, перш ніж викинути її з балкона, Легенда попередив Скарлет не витріщатися.

— Ходімо, — вона відпустила руку Джуліана і стрибнула на коло, що оберталось.

Джуліан хотів було її зупинити, та за мить і собі скочив слідом.

Карусель оберталася дедалі швидше. Невдовзі вони опинились на протилежних боках, поколотими в кров пальцями вони шукали серед шпичастих кущів символ, який відкриє шлях до сходів.