Розділ «Друга ніч Каравалу»

Вони ступили ще два кроки і уздріли вимощений коштовними каменями напис: «І обернеться злодій на камінь».

Під красивою засторогою застигла молода дівчина з граніту. Її довге волосся звивалось позаду, ніби та намагалась втекти.

— Я її знаю, — пробурмотіла Скарлет. — Вона вчора вдавала із себе вагітну.

— Не хвилюйтеся, — заспокоїла Айко. — Щойно Каравал завершиться, вона знову оживе.

Якась частинка Скарлет підказувала, що їй би варто пожаліти бідолаху, проте ці почуття затьмарювались припущенням, що Легенді таки притаманне почуття справедливості.

За гранітною статуєю кожна річ випромінювала магію Каравалу. Тут усе було аж надто блискуче і яскраве, з великою кількістю пір’я і бантиків. «Телла була б у захваті», — подумала Скарлет.

А от чарівній сукні Скарлет, здавалося, у крамниці зовсім не сподобалося. Щоразу, коли дівчина приглядалася до нової сукні, її сукня відповідно змінювала барву, ніби промовляла: «Я теж можу бути такою».

Врешті-решт Скарлет зупинилась на сукні кольору квіту сакури, яка чимсь нагадувала їй перший образ, котрий прибирала чарівна сукня. Пишний низ був із кількох спідниць, а на корсажі замість бантиків — рядочок ґудзиків.

Піддавшись наполегливості Айко, вона обрала собі ще одну сукню без корсета, більш сучасну. Рукави оголювали плечі, їх пришили красивим вирізом у формі серця, оздобленим бісером відтінку шампанського та блідої орхідеї — кольорів палкої закоханості. Донизу візерунок набував більш насиченої барви, а внизу спідницю-кльош доповнював вишуканий шлейф — не надто зручний, та надзвичайно романтичний.

— Обміну і поверненню не підлягає, — мовила продавець. Яскрава брюнетка, на вигляд ровесниця Скарлет. Вона промовила цю фразу сухо й без емоцій. Від цих слів у Скарлет мороз пробіг поза шкірою, вона раптом подумала, що це стосується не лишень суконь, а й гри — вороття вже нема.

На полірованому прилавку з червоного дерева лежала подушечка для голок та латунні терези. Одна чаша терезів була порожня, а от у другій лежав предмет, надзвичайно схожий на людське серце. Перед очима постала страшна картина, ніби її серце виймають з грудей і кладуть на порожню чашу.

— Саме за ці сукні ви можете розрахуватися найбільшим у своєму житті страхом і найсильнішим бажанням, або ж платіть часом.

— Часом? — перепитала Скарлет.

— Можемо укласти угоду: лише сьогодні — дві ночі життя за сукню, — діловито вела брюнетка, ніби справа йшла про звичайні гроші. Але Скарлет вважала, що пожертвувати чотири дні життя — це не дрібниця. А ще вона знала, що не варто розкривати всі свої життєві секрети, адже їх можуть згодом застосувати проти неї.

— Я відповім на ваші питання, — мовила Скарлет.

— Коли будете готові, — давала інструкції брюнетка, — знімайте пальчатки і рукою беріться за основу терезів.

Кілька інших відвідувачів магазину вдавали, ніби не дивляться. Тим часом Айко жадібно спостерігала з-за прилавка. Скарлет стало цікаво, можливо, саме це цікавило Айко. Хоча, звісно, якщо вона спостерігала за Скарлет, відповіді вона мала знати наперед.

Скарлет зняла пальчатки. На диво, латунь була теплою та м’якою під пальцями, ніби терези були живою істотою. Руки вкривав холодний піт, а поверхня стала слизькою.

— Тепер повідайте нам про свій найбільший страх, — заохочувала продавчиня.

— Мій найбільший страх, — Скарлет відкашлялась, — що щось трапиться з сестрою, а я не зможу її захистити.