Розділ «Друга ніч Каравалу»

Телла зникла.

— Донателло! — Скарлет кликала сестру. — Телло! — проте цього разу здавалось, вона справді зникла. Жодного сліду від бузкової сукні чи світлих кучерів. Лише нескінченний жалобний морок.

Скарлет відчувала гнітючий відчай кожного, хто слідував за труною, сподіваючись почути те, що не встигла договорити Телла. З часом осудливе перешіптування переросло у гучні пересуди.

— Сумна історія, — перемовлялися жінки. — Коли Розин наречений виграв гру, як виграш він отримав її у ліжку з Легендою.

— А я чула, що саме вона скасувала їхнє весілля, — вела інша жінка.

— Так і було, одразу після того, як наречений заскочив її зненацька у ліжку з Легендою. Роза сказала, що до безтями закохалася в Легенду і хоче бути з ним. Проте Легенда розсміявся і відповів, що надто вже вона захопилася грою.

— Я думала, ніхто ніколи не бачив Легенди, — зауважила інша жінка.

— Ніхто не бачить його більше одного разу. Кажуть, він змінює подобу кожної гри. Красивий, але жорстокий. Чула, що він стояв поруч, коли Роза викинулась з вікна, і навіть не спробував її стримати.

— Чудовисько.

— Я гадала, він її штовхнув, — втрутилась третя жінка.

— Не фізично, — мовила перша. — Легенда любить гратися з людьми, ігри його жорстокі. Одна з найулюбленіших — закохувати у себе дівчат. Роза вистрибнула того ж дня, коли він від неї відмовився. Коли батьки довідалися про все, то не дозволили їй повернутися додому. Її наречений картається за все, що сталося. Його слуги кажуть, що він щоночі стогне й вигукує її ім’я.

Троє жінок зиркнули на молодика, який плівся у хвості процесії. Волосся в нього ще не було довгим, на руках не було татуювань, не було й троянди, але Скарлет одразу його впізнала. Данте.

Мабуть, саме тому він так шалено жадав здобути перемогу — щоби повернути життя своїй нареченій.

І тієї ж миті Данте повернув голову в бік Скарлет, але не затримав погляду на ній. Скорботними очима він нишпорив натовпом, ніби полював за кимсь, вдивлявся крізь чорну запону з жалобних пелюсток. М’якенька трояндова калюжа утворилась біля ніг Скарлет, а кілька пелюсток впали на очі Данте, коли він проходив повз неї. Квітки затулили очі Данте, щоб він не зміг знайти того, кого (Скарлет це відчувала) він шукав — молодика у циліндрі з оксамитовою облямівкою, що стояв за кілька кроків від неї.

Повітря вилетіло з легень. У всіх інших снах обличчя Легенди було нечітким. Але зараз вона його чудово бачила.

На вродливому обличчі не було жодної емоції, світло-карі очі позбавлені тепла, жодного натяку на усмішку на губах, лиш кривий саркастичний вигин. Він скидався на тінь юнака, котрого вона знала. Джуліана.