Розділ «Друга ніч Каравалу»

— Що саме? — поцікавилася Скарлет.

— А ви завжди зосереджуєтеся на тому, що віддаєте, а не на тому, що отримаєте? Бувають моменти, коли ціна не має значення, — Айко підізвала кивком до себе Скарлет на вулицю, де в ряд вишикувалися висячі ліхтарі, пахло квітками, флейтами та давно втраченим коханням. Дорога звивалася мов змія і врізалася у канал. Посередині завитка розміщувалася карусель з трояндами.

— Пісня на замовлення, — простягнув товсту руку катеринщик.

Айко поклала щось маленьке у його долоню, таке дрібне, що Скарлет не змогла розгледіти.

— Зіграй щось красиве.

Катеринщик заграв сумної мелодії, і карусель почала повільно рухатись. Скарлет уявила, що коли б тут була Телла, то вона неодмінно б застрибнула на карусель, а червоні троянди вплела б у волосся.

Червоне!

Скарлет спостерігала, як обертається карусель, розкидаючи прекрасні червоні пелюстки на доріжку. Кілька упало на вафлю Айко й прилипло до шоколаду.

Скарлет не могла напевне сказати, чи то вона поступово знову бачить барви, чи карусель і справді є важливим символом. Тієї миті, коли дівчина зрозуміла, що бачить насичений червоний колір пелюсток, повз неї пройшов чоловік із пов’язкою на оці. Як і решта предметів довкола, він був сумішшю чорного й сірого, за винятком малинової краватки на шиї. Це був найбільш глибокий відтінок червоного, який їй доводилося бачити в житті. Притягувало до себе й обличчя чоловіка.

Скарлет вже замислилась, чи не піти за ним. Він був сама загадковість, викликав багато запитань, які вимагали відповіді. Однак від нього линув шурхіт чорного шовку небезпеки. Він плив у натовпі мов привид. Щось було хиже в його граційній ході, однак це приваблювало, магнетизувало Скарлет, хоча не менше приваблював до себе й записник Айко.

Мелодія катеринки набирала темпу. З кожним тактом карусель оберталась дедалі швидше. Пелюстки вже падали не лише на десерт Айко. Вони розлітались доти, доки доріжка перед дівчатами не перетворилась на червоний оксамит, а канал — на кров, лишаючи карусель з самими колючками.

Кілька перехожих заплескали у долоні.

Скарлет відчула, що це якесь застереження, збагнути яке їй поки що не під силу. Це попередження зводилося до насиченого кольору. Чоловік з пов’язкою майже зник з поля зору, але Скарлет відчувала дивний потяг до нього. Якби на ньому був циліндр, вона навіть не сумнівалася, що то був Легенда. А, може, цей загадковий молодик був пасткою, яку Легенда кинув у натовп, щоби відвернути її увагу від справжньої підказки? Нещодавно, коли Скарлет спостерігала за мерехтливим світлом ліхтарів, вона могла заприсягтися, що Легенда пильно стежить за її пошуками підказки.

У Скарлет не лишалось часу на роздуми. Побігти за молодиком чи зазирнути у журнал Айко — єдину річ, незаплямовану червоними пелюстками. Якщо теорія Скарлет про сидр була правильна, то і молодик, і журнал — однаково важливі об’єкти. Але лише один міг наблизити її до Телли.

— Якщо я погоджусь на умови, що отримаю? Четверту підказку?

— Можливо. Все можливо, — проспівала Айко.

— Але згідно правил — підказок лише п’ять.

— Вони справді так стверджують? Чи, може, це ви так вважаєте? — запитала Айко. — До кожного пункту призначення існує кілька шляхів. Підказки сховані скрізь. Вказівки, що їх ви отримали, лише допомагають виявити підказки. Але не забувайте, що ви мусите роздобути не лише підказки. Гра — як людина. Якщо хочете грати у неї по-справжньому, то вам варто вивчити її історію.

— Я пречудово знаю її історію, — відказала Скарлет. — Бабуся все мені розповіла, ще коли я була маленьким дівчам.

— Хм, бабуся розповідала... Впевнена, вона казала щиру правду, — Айко відкусила шматочок вафлі, занурюючи білі зуби у пелюстки, та звернула на нову доріжку.