Розділ «Друга ніч Каравалу»

— Я не можу піти з життя на два дні. За два дні я мушу їхати звідси!

Якщо Скарлет зараз помре, вона ніколи не зможе знайти сестру і вчасно з’явитися на весілля. А що як хтось інший, наприклад Данте, розшукає Теллу, поки вона лежатиме мертва? Страх розлився тілом краплями ртуті.

Айко з брюнеткою обмінялися поглядами, які Скарлет зовсім не подобались. Не відпускаючи руками прилавка, вона повернулась до Айко.

— Ви мене обдурили.

— Аж ніяк, — відповіла Айко, — хіба ж я знала, що ви не зможете відповісти на запитання?

— Але я відповіла на запитання, — Скарлет спробувала закричати, але угода почала вступати в силу, приглушаючи її відчуття. Світ довкола розростався, тоді як вона на очах маліла. Знесиліла. — А що як моє тіло понівечать?

Скарлет похитнулася й Айко швидко схопила її за руку.

— Вам варто повернутися до готелю.

— Ні, — спробувала опиратися Скарлет. Вона не могла повернутись до «Кришталевої змії». Сьогодні Джуліан ночує у кімнаті. Здавалося, її голова стала повітряною кулькою, яка намагалась відірватись від плечей.

— Ви маєте негайно піти звідси, — продавчиня суворо поглянула на Скарлет і додала, звертаючись до Айко: — Якщо вона помре на вулиці, то прокинеться під землею.

Гострі голки жаху переливались як руть, впиваючись у Скарлет. Слух і зір дедалі слабшали. Вона могла заприсягтися, слова брюнетки прозвучали так, ніби вона воліла, щоби так і сталося. У роті з’явився кислий присмак — смерть.

Скарлет ледь трималась на ногах. А як же дістатися «Кришталевої змії»? А коли вона оживе, то муситиме обирати між пошуком сестри й поверненням до Трісди, щоб устигнути на весілля. Скарлет чудово розуміла, що рано чи пізно їй таки треба буде зробити вибір, але зараз вона не готова до цього. І що робитиме Джуліан, коли повернеться до кімнати і знайде її мертве тіло?

— Скарлет! — ще раз трусила її Айко. — Ви мусите зоставатись живою, доки не дістанетеся безпечного місця, — вона штовхнула Скарлет до дверей і засунула їй шматочок цукру до рота. — Це додасть сил. Щоб не сталося — не зупиняйтеся.

Піт заливав ноги. Вони були важкими, як свинець, і тремтіли. Вона насилу стояла. Сил повернутись не було. Цукерка від Айко віддавала цвіллю.

— Чому ви не можете піти зі мною?

— Є місця, які мушу відвідати, — відказала Айко. — Але не хвилюйтеся, я дотримаю слова. Коли у вас забирають дні з життя, тіло помирає, а розум функціонує, ніби марить. Звісно, якщо не чіпатимуть тіла.

Скарлет знову зробила спробу довідатися, що ж тоді станеться, але слова змішались, ніби вона пошматувала їх, перш ніж вимовити. Вона могла заприсягтися, що білки очей Айко стали чорними, коли та промовила:

— Усе буде добре, якщо ви зможете повернутися до кімнати. Я знайду вас у ваших мареннях і покажу свій журнал.

— Але, — Скарлет знову похитнулась, — я зазвичай забуваю сни.

— Цей пам’ятатимете, — Айко допомогла їй втриматись на ногах і вкинула до рота ще шматочок цукру. — Але пообіцяйте нікому свій сон не розповідати. Йдіть, — Айко востаннє штовхнула Скарлет, тицьнувши їй у руки сукню кольору квіту сакури, — негайно вшивайтеся звідси, поки живі.