Розділ «Друга ніч Каравалу»

— Ефект з’явиться за хвилину чи дві. Обіцяю, вас він не розчарує.

На прощання хлопчина махнув рукою, відсалютувала і мавпочка, і візок потихеньку покотився до підступного мосту.

Скарлет ще раз сьорбнула. Цього разу смак був занадто солодкий, ніби за цим солодом ховався яскравіший присмак. Щось пішло не так. Емоції Скарлет крутились у вихорі сірого й похмурого білого. Цей світ вона завжди бачила барвистим, а от зараз, поглянувши на хлопчину, вона лише бачила, як його шкіра набуває попелястого відтінку, а одяг чорніє.

Від схвилювання Скарлет примружила очі, а коли відкрила їх знову, то тривога лише посилилась.

Тепер усе набуло чорно-сірого відтінку. Навіть світло ліхтарів уздовж мосту здавалось туманним й темним, а не золотавим. Вона намагалась не піддаватися паніці, але з кожним кроком серце билось дедалі швидше. Скарлет пересікала міст і вступала у безбарвний світ.

Каравал став чорно-білим.

Скарлет випустила з рук сидр. Маслянисто-золота рідина розлилась на сірі доріжки — єдина яскрава калюжа серед жахливого нового мороку. Хлопчину з мавпою ніде не було видно. Ймовірно, він котив собі десь візок, посміювався з неї й шукав нову жертву.

Скарлет озирнулась і помітила, що стоїть поруч із задніми дверима «Скляної таверни». Айко щойно вийшла на вулицю, її яскрава сукня тепер була вугільною.

— Маєте жахливий вигляд, — мовила вона. — Припускаю, ви так і не наздогнали того юнака?

Скарлет похитала головою. За спиною Айко зачинялись двері таверни, але Скарлет встигла зазирнути всередину і впевнилась, що Джуліан і досі не з’явився, а як і був там, то пішов.

— Гадаю, я припустилась помилки.

— Тоді саме час виправити ситуацію, — Айко спускалась вниз людною вулицею. Здавалось, навіть якщо усе довкола неї полетить шкереберть, вона однаково не зупиниться. Скарлет хотіла б бути такою, але гра весь час встромляла їй палиці в колеса. Мабуть, Айко було простіше, адже вона не брала участі у грі, а лишень спостерігала за нею. Ніхто не крав її сестри, не позбавляв її світу барв. Скарлет на мить уявила, як Айко плавно рухалась би у повітрі, коли б під її ногами розверзлася земля. Єдиною річчю, яку вона надійно тримала при собі, був обшарпаний записник. Коричнево-зелений, колір забутих спогадів, покинутих мрій та гірких пліток.

Неприваблива річ, проте...

Роздуми Скарлет обірвались. Записник мав колір! Огидний, але колір. Серед чорно-білого світу саме ця річ зверталась до неї. Можливо, саме в цьому полягала дія сидру? Він позбавляв барви все довкола, щоб Скарлет могла розгледіти речі, що й справді мали значення чи вказували на наступну підказку.

Четверта коштуватиме чимало.

Порада Найджела дійсно була третьою підказкою. Після того, як вона пішла слідом за хлопцем із чорним серцем, натрапила на хлопчину з сидром, котрий забрав у неї здатність розрізняти кольори. Це і справді дорога ціна.

Серце в грудях затріпотіло радше від збудження, ніж од паніки. Її не обманули. Вона отримала все необхідне, щоб здобути четверту підказку і поквапилася за Айко.

Айко зупинилась перед жвавим продавцем вафель, котрий вмочив вафельку в чорний шоколад і передав його дівчині. За це отримав шанс швиденько зазирнути на одну зі сторінок записника.

Скарлет обережно й собі зробила спробу зазирнути, але Айко різко згорнула записник.

— Якщо хочете почитати, мусите мені щось дати взамін, як це роблять інші.