Розділ «Друга ніч Каравалу»

— Я б на вашому місці відірвалася б на них по повній! — дівчина, яка тихенько занотовувала в записник, стояла біля столика Скарлет. Невимовно вродлива. Вбрана у сміливу золоту сукню без рукавів, з мереживним коміром довкола шиї. Вона не вагаючись усілася на скляний стілець навпроти Скарлет. — На вашому місці, я б наплела їм сім мішків гречаної вовни. Сказала б, що бачила сестру попід руку з чоловіком у каптурі, чи що знайшла клаптик хутра на її рукавичці, і він явно належить слонові.

«Хіба у слонів буває хутро?» — промайнуло в голові Скарлет.

Якусь мить вона витріщалась на дивакувату дівчину, їй навіть не спадало на думку, що Скарлет, можливо, не хоче такого розповідати про сестру і що чекає тут на когось. Ця дівчина скидалася на спекотний сонячний день посеред холодного сезону, котрий не відав (а чи йому було байдуже), що з’явився не в той час і не в тому місці.

— Люди не чекають тут почути правду, — і далі торохтіла незнайомка. — Вони її і не хочуть. Більшість учасників навіть не сподіваються виграти бажання. Вони приїздять сюди заради пригоди. І ви можете їм подарувати цю пригоду. О, ви на це здатні, бо інакше вас нізащо сюди б не запросили!

Дівчина вся виблискувала й переливалась, починаючи з золотистої сукні й закінчуючи золотими стрілками довкола гострих очей.

Вона не скидалася на лиходійку, та після зустрічі з білявкою минулої ночі Скарлет вже не могла так сліпо довіряти людям.

— Хто ви? — запитала Скарлет. — І чого вам треба?

— Можете називати мене Айко. А як мені нічого не треба?

— Кожному гравцеві щось треба.

— У такому разі, здається, те, що я не гравець, є позитивним моментом, — відказала Айко і враз замовкла, помітивши парочку.

Вони були приблизно віку Скарлет і явно тільки-но з-під вінця. Він тримав за руку свою наречену з виглядом людини, котра ще не встигла насолодитись володінням такого коштовного скарбу.

— Вибачайте, панни, — його акцент змушував співрозмовника зосередитись. — Нам є цікаво, ти точно Донателла сестра?

Айко заохочувально кивнула.

— Так, це вона. І вона з радістю відповість на ваші питання.

— Ой, дякую, панно, — пожвавішала парочка. — Вчора ніч, ми піти у її кімнату, а там пустий. Ми маємо сподіватись на підказку.

Згадка про рейвах у кімнаті Телли обдала жаром Скарлет, але парочка задавалась такою щирою. Вони не скидались на торгашів, які могли б продати річ будь-кому, хто запропонує вигіднішу ціну. Їх потертий одяг виглядав гірше за її почорнілу сукню. Проте сплески рук та сповнені надії вирази обличчя нагадували про істинну суть гри, що так мріяла отримати Скарлет: радість, магію, диво.

— Я б з радістю вам повідала, де моя сестра, проте не бачила її з...— вона затнулась, помітивши, як скисли їхні обличчя. Пригадала слова Айко, котра запевняла, що під час Каравалу ніхто не хоче почути правди: «Вони приїздять сюди заради пригоди. І ви можете їм подарувати цю пригоду». — Власне, сестра попросила мене з нею зустрітись біля фонтана з русалкою, — Скарлет нізащо не повірила б у такі брехні. Однак молодята проковтнули їх, як кульку солодкого морозива. Їхні обличчя враз засяяли.

— Думай, я знати цей статуя, — мовила дівчина. — Це та, низ з перлинами?

Скарлет так і не зрозуміла, що вона мала на увазі, але згідливо кивнула, благословивши їх у путь.

— Погляньте лишень, — сказала Айко. — Ви їх ощасливили.