Розділ «Друга ніч Каравалу»

Перейшовши міст, Скарлет натрапила на вимощену з цегли доріжку та візок із сидром, яким управляв симпатичний хлопчина з мавпою на плечі.

— Хочете карамельного сидру? — поцікавився він. — Напій допоможе ясніше бачити речі.

— Ой ні...Я саме шукаю одну людину, у нього усі руки вкриті татуюваннями. Одягнений у чорне, з лихим виразом обличчя.

— Здається, вчора він купував сидр, проте сьогодні на нього ще не натрапляв. Успіхів! — крикнув хлопчина услід Скарлет.

Вона ще раз перебігла міст. По той бік стояли кілька молодиків у брудному чорному одязі. На даному етапі гри, здавалось, усі виглядали дещо пошарпаними, але в жодного не було татуювань. Скарлет нишпорила натовпом, поки не помітила людину з татуюванням у формі чорного серця. Чоловік йшов смарагдовими сходами, за кілька крамниць од «Скляної таверни».

Припіднявши поділ спідниці, Скарлет поквапилася за хлопцем з чорним серцем. Злетіла вгору сходами й побігла далі через ще один критий міст. Та на іншому боці на неї знову чекав тупик і ще один симпатичний хлопчина з мавпою на плечі, що торгував сидром.

— Чекай, — зупинилась Скарлет. — Ти ж щойно був ось там? — вона невпевнено показала рукою, адже більше не мала певності, де це «ось там» було.

— Я ввечері нікуди ще не ходив сьогодні, але міст, який ви щойно перейшли увесь час рухається, — відказав хлопець. На обличчі з’явились ямочки, а мавпа на плечі закивала.

Скарлет обернула голову до мосту. Ліхтар блимав, ніби підморгував їй. Ще два дні тому така ситуація здалася б їй неможливою, проте зараз вона нічому не дивувалася. Скарлет не знала напевне, коли саме це сталося, але більше вона не сумнівалась у магії.

— Може, таки скуштуєте? — хлопець помішував сидр, від чого у повітря здіймалася яблучна пара.

— Ой, — Скарлет вже хотіла за звичкою відмовитися, та раптом її осінило. — Ти казав, що це допоможе мені ясніше бачити речі?

— Такого напою більше ніде немає, — мавпочка знову закивала на знак згоди.

Приємний холодок пробіг по тілу Скарлет. А що як саме через це Найджел порадив їй іти слідом за юнаком із чорним серцем? Можливо, якщо вона вип’є цього сидру, то зможе розгледіти необхідну підказку...

Скарлет крадькома зиркнула на вказівки гри: «Четверта коштуватиме чимало».

— Скільки я повинна сплатити?

— Дрібницю — останню брехню.

Ціною це назвати було складно. І навіть якщо сидр — це не наступна підказка, то він допоможе її відшукати.

Щаслива, від того, що послухалась поради Айко у таверні, Скарлет нахилилась ближче й прошепотіла історію про фонтан з русалкою. Хлопчина явно був розчарований із цієї дитячої витівки, але таки простягнув кухлик.

Підсмажений цукор й розтоплене масло з нотками крему та кориці. Хоч напій і був теплий, однак смакував, як у найкращі дні Холодного сезону.

— Смачно, але я не помічаю різниці...