Розділ «Перша ніч Каравалу»

Вона люто зиркнула на нього, демонструючи свою відразу, та, вочевидь, це лишень звеселило Джуліана.

— Ти коли-небудь бачила свого нареченого? Можливо, він ще те опудало!

— Байдуже, яка в нього зовнішність. Він мені пише щотижня, його листи сповнені доброти й турботи, і...

— Тобто, він — брехун... — перебив Джуліан.

— Ти навіть не знаєш, про що він пише, — сердито відрубала Скарлет.

— Я знаю, що він граф, — Джуліан почав перераховувати на пальцях, — а це означає, що у нього є титул, він займає високу посаду, що геть не поєднується з чесністю. Якщо ж він шукає наречену з острова, то, вочевидь, тому, що в його сім’ї намішана кров, а отже, він потворний, — Джуліан враз став серйозним, він пальцем торкнувся краєчка підборіддя Скарлет і наблизив її обличчя до свого. — Ти впевнена, що не хочеш ще раз обміркувати мою пропозицію щодо поцілунку?

Скарлет відсахнулась, пробурмотівши щось із відразою, але слова зірвались заголосно і якось неправильно. На свій власних жах, замість відчуття огиди, трепет допитливості пронизував її свідомість.

Скарлет та Джуліан тепер стояли неподалік од навісу для поцілунків. Від нього віяло пахощами опівнічної пори, змушуючи думки Скарлет обертатись навколо м’яких губ та сильних рук, темної щетини, яка торкається її щоки, що надто сильно нагадувала їй про Джуліана.

Не звертаючи уваги на пришвидшений пульс, вона намагалась придумати дотепну відповідь на чергову Джуліанову насмішку. Але цього разу моряк змовчав. Ця раптова переміна виявилась більш незручною за в’їдливе глузування.

Важко було уявити, що її реакція на пропозицію моряка могла зачепити його за живе, однак Скарлет помітила, що тепер він тримався трохи оддалік. Навіть тоді, коли він не мав наміру торкатись її, зазвичай Джуліан тримався так близько, що будь-якої миті міг це зробити. А ось зараз вони йшли по подвір’ю окремо одне від одного й мовчки. Зовсім не як заручена пара.

— Хочете знати, що чекає на вас? — запитав якийсь молодик.

— Ой, я... — Скарлет затнулась, бо саме цієї миті обернулась і побачила стіну з плоті. Доти вона ще ніколи не бачила голого чоловіка. Щоправда, на тому молодикові був сякий-такий одяг. Скарлет було відомо, що самі думки про відвідини коричневого шатра вже є соромітницькими. Але... але вона не втекла.

Верхню частину міцних стегон чоловіка прикривав лишень шматок тканини. Оголену гладеньку шкіру вкривали яскраві татуювання: вогнедишний дракон, що женеться за русалкою крізь ліс, був зображений на животі; на ребрах сиділи херувими й пускали стріли — деякі влучили у коропів, а інші поцілили у хмари, що кровили жовтими кульбабками й персиковими пелюстками. Деякі пелюстки скрапували до ніг, де у всіх подробицях зображувалися різноманітні пестощі.

Обличчя також було в тату: з кожної щоки зорило фіолетове око, а чорні зірки окреслювали очі. Та найбільше увагу Скарлет привернули саме губи. Оточені синім колючим дротом, з одного боку якого звисав золотий навісний замок, а з іншого було набите клеймо у формі серця.

— Скільки берете за послуги? — запитав Джуліан. Коли він навіть і був здивований зовнішнім виглядом молодика, то виду не подав.

— Я розповідатиму майбутнє пропорційно до плати, — відповів розмальований чоловік.

— Гаразд, — погодилась Скарлет. — Нічого не маю проти, аби довідатись, що чекає на мене у майбутньому.

Джуліан здивовано подивився на неї:

— Вчора ти була іншої думки, проходячи повз ті дурнуваті окуляри.

— Які окуляри?