Розділ «Перша ніч Каравалу»

— Я думала, навпаки, — мовила Скарлет. — Минуле визначене, а майбутнє ще можна змінити.

— Ні, якраз майбутнє змінити набагато складніше, ніж ти уявляєш.

— Отже, виходить, усе визначено наперед? — Скарлет це зовсім не сподобалося. Вона завжди думала, що хороші люди отримують в нагороду хороше життя. А як виявиться, що вона безсила перед долею, то це позбавить дівчину будь-якої надії, зробить її безпорадною. Для Скарлет доля асоціювалась зі збільшеною, всемогутньою версією батька, котра крала її право на вибір, контролювала життя, не беручи до уваги її почуття. Доля означала, що все у своєму житті вона робила намарно.

— Ти з головою пірнаєш у страх, — вів далі Найджел. — Твій страх перед долею стосується лишень минулого. Наше майбутнє можна передбачити тільки тому, що можна передбачити наші вчинки, земних істот. Візьмімо за приклад кота й мишу, — Найджел показав тильний бік руки, де рудуватий кіт простягнув свої пазуристі лапи до миші в чорно-білу смужку.

— Коли кіт бачить мишу, він неодмінно полюватиме на неї. Якщо тільки самого кота не переслідує ворог, наприклад, собака. Так само й ми. Майбутнє знає наші прагнення, якщо тільки щось більше постане на нашому шляху, — Найджел вів пальцем до темно-синього капелюха на зап’ясті, а Скарлет зачаровано спостерігала. Він виглядав майже як той, що був на Легенді у її сні. Це змусило пригадати часи, коли усе, чого вона жадала — отримати лист од нього.

— Щоправда, певні речі можуть змінити хід подій, та переважно майбутнє визначене, — продовжив Найджел. — Я не передрікаю долю, а спостерігаю за людськими найпотаємнішими бажаннями. Кожна людина здатна змінити долю, якщо має досить сил боротися за те, що прагне понад усе.

Скарлет відірвала погляд від циліндра й помітила посмішку Найджела:

— Тобі ж не дає спокою цей капелюх?

— Та, власне, я не на нього дивилась, — Скарлет не знала, чому їй було соромно. Хіба тому, що вона мусила цієї миті думати про Теллу, а не Легенду. — Я розглядала інші малюнки на вашій руці.

Звісно, Найджел їй не повірив. Він ще ширше посміхнувся, від чого посмішка його більше скидалася на звіриний вишкір.

— Отже, чи готова ти почути про своє майбутнє?

Скарлет переступила з ноги на ногу, помітивши, як дим слався від подушок до її ніг. І знову не розрізнити, де гра, а де реальність. Найджелові слова несли більше сенсу, ніж вона сподівалась. Дивлячись на вогнедишного дракона на животі, вона згадала батька, його деструктивне бажання влади. Шалені веселощі на Найджелових стегнах змусили подумати про Теллу — її потребу в задоволенні з метою загоїти душевні рани. І він мав цілковиту рацію щодо замка і серця на вустах.

— Скільки це мені коштуватиме?

— Лише кілька питань, — Найджел змахнув рукою, підштовхнувши до неї клуби фіолетового диму. — Я ставитиму запитання, на кожне ти відповідаєш правду, і лише тоді отримаєш від мене відповідь.

Судячи зі сказаного, усе просто.

Він хоче лишень поставити кілька запитань.

Не її первістка.

Не часточку її душі.

Так просто.

Занадто просто.