Розділ «Перша ніч Каравалу»

Джован перестала веслувати і знову заплескала у долоні:

— Ось ми й на місці! Палац із листівки, відомий як Проклятий Замок.

На мить Скарлет забула про жінку. Смужки блискучого піску простягались до палацу, який нагадував велетенську клітку для птаха, оздоблену вигнутими місточками, арками у формі підків та круглими банями, припорошеними золотими цяточками сонячних променів. Листівка і крихти краси не передавала. Виявляється, замок осявали не ліхтарі, то він сам виблискував. Будівля випромінювала таке потужне світло, що довкола все набувало неймовірно яскравих барв. Здавалося, це куточок землі, який увібрав усі сонячні потоки.

— Що ми винні за подорож? — запитав Джуліан.

— Ой, для вас безоплатно, — відказала Джован. Скарлет зрозуміла, що, саме з цієї причини Джуліан був такий улесливий. — Усе вам знадобиться всередині будівлі. Час у Замку плине дуже швидко.

Джован кивнула головою на два масивних піскових годинники обабіч входу до палацу. Заввишки як двоповерхові будівлі, всередині годинники були наповнені яскраво-червоними намистинами. Внизу годинників було лиш кілька намистин.

— Ви, напевне, помітили, що на острові дні і ночі коротші, — вела далі Джован. — Деякі види магії живляться часом. Оскільки це місце надзвичайно магічне, як потрапите всередину, кожну свою хвилину витрачайте розумно.

Джуліан допоміг Скарлет зійти з човна. Поки вони переходили арочний міст, проминаючи масивні піскові годинники, Скарлет стало цікаво, скільки ж хвилин її життя вміщається в одній такій намистині. Секунда у Каравалі здавалась більш насиченою за звичайну, як мить заходу сонця, коли дивовижним чином зливаються воєдино всі кольори на небі.

— Треба шукати місцину, яку б напевне не проминула твоя сестра, — сказав Джуліан. — Можу побитися об заклад, саме там ми знайдемо третю підказку.

Вона подумала про записку, прикріплену до ключа: «Третю підказку треба заробити».

Джуліан і Скарлет стояли перед роздоріжжям. Праворуч за пісковими годинниками простиралася стежка, що вела до низки золотих терас, які утворювали більшу частину замку. Знизу вони скидалися на бібліотеки, вщерть набиті старовинними книжками, торкатись яких було суворо заборонено.

Стежка попереду вела прямісінько до величезного яскравого внутрішнього двору, де гомоніли люди. Посередині ріс баньян, навколо якого пурхали дивовижні пташки. Крилаті зебри та кошенята, іграшкові летючі тигри, які боролись з слонами завбільшки з долоню, що вимахували вухами, щоб триматись у повітрі. Дерево оточували строкаті альтанки та навіси. З деяких линула музика, з інших лунав сміх, а в нефритових наметах продавали поцілунки.

Який саме намет обере Телла довго гадати не потрібно. Якби Джуліан поцікавився, то Скарлет мусила б йому зізнатися, що її причарувало дійство, яке відбувається у внутрішньому дворику. Але ж вона не повинна піддаватися спокусі. Скарлет мусила думати лише про Теллу й шукати наступну підказку. Але поки вона спостерігала за нефритовим наметом, з якого долинали приглушені смішки, шепіт та звабливі обіцянки, Скарлет замислилась...

Вона вже якось цілувалась. Їй було добре, справді сподобалось. Але зараз слово «добре» сприймалося так, як ото люди кажуть, коли більше нічого сказати. Скарлет сумнівалась, що її «добрий» поцілунок може зрівнятись з поцілунком під час Каравалу. У місці, де навіть повітря було солодшим на смак. Скарлет уявлявся присмак чиїхось губ, що торкаються її.

— Це розбурхало твою фантазію? — хрипко спитав Джуліан, змушуючи Скарлет миттєво почервоніти.

— Я дивилась на сусідній намет, — вона швидко тицьнула пальцем на намет сливового кольору.

Джуліан розплився в посмішці. Звісно, він їй не вірив. Скарлет ще густіше почервоніла, а Джуліан ще ширше посміхнувся.

— Не соромся, як виникне потреба попрактикувати перед весіллям, я охоче допоможу. Безкоштовно.

Скарлет хотіла виразити огиду, та натомість з її вуст злетів звук, що більше нагадував стогін.

— Це означає так? — поцікавився Джуліан.