Розділ «Перша ніч Каравалу»

— Людина, з якою я збираюсь побратись. Скажіть мені, який він? Хороший, чесний?

Скарлет одразу пошкодувала, що не запитала спершу про сестру. Їй би варто було думати тільки за Теллу — це ж тільки через неї вона прийшла сюди. Та вже запізно було змінювати питання.

— Абсолютно чесних людей не буває, — відказав Найджел. — Навіть якщо ми не вводимо в оману інших, ми часто обдурюємо самих себе. Що значить «хороший»? Для кожного це слово означає щось своє, — Найджел нахилився вперед досить близько, щоб Скарлет відчула на собі погляди всіх героїв на його тілі. Він так пильно на неї дивився, що стало цікаво, чи нічого він не може прочитати з її обличчя. — Перепрошую, але людину, з якою ти збираєшся взяти шлюб, хорошою не назвеш. Він збився з правильного шляху і наразі невідомо, чи знову на нього зверне.

— Що ви маєте на увазі? Тобто невідомо? Я думала, ви сказали, що майбутнє переважно є визначеним. Що ми, як коти, які завжди переслідують одну й ту саму мишу.

— Так, але часто трапляється так, що мишей двоє. І досі невідомо, за якою поженеться кіт. Не зайве тобі бути обережною, — Найджел знову подивився на Скарлет, ніби вона була вкрита картинками, які бачив лише він. А потім ці зображення змусили його насупитися. Начебто біля її вуст також було серце, але серце розбите.

Скарлет намагалася переконати себе, що це лише її фантазія, що Найджел — шарлатан, який прагне змусити тремтіти її від страху, що це частина гри. Її шлюб із графом аж ніяк не стосувався гри. Скарлет не потрібні його загадкові попередження.

Найджел підвівся з подушок і відійшов углиб шатра.

— Чекайте, — промовила Скарлет. — Я ще не ставила другого питання.

— Насправді ти поставила три питання.

— Але два з них не були справжніми. Ви так і не пояснили повністю правила. Ви винні мені ще одне питання.

Найджел обернувся до Скарлет — розфарбована вежа зі зловісною посмішкою:

— Я тобі нічого не винен.

16

 удь ласка! — Скарлет бігла слідом за ним. — Я не прошу зазирнути у майбутнє. Мою сестру викрали, це частина гри. Чи не могли б ви сказати, де я її знайду?

Найджел різко обернувся, аж спалахнули кольорові татуювання:

— Якщо ти так переймаєшся через свою сестру, то чому ж одразу про неї не запитала?

— Не знаю, — відповіла Скарлет. Але це було не зовсім так. Вона знову припустилась тієї ж помилки, що і в годинниковій крамниці. Надто вже вона переймалась власним майбутнім, а не пошуками сестри. Та, можливо, все ще можна виправити. Найджел сказав, що відкриватиме завісу майбутнього пропорційно до платні.

— Зачекайте, — крикнула Скарлет. — Серце. Щоразу, коли я дивилась на вас, мій погляд був прикутий до губів. Це змусило мене думати про весілля, яке відбудеться за тиждень. Я дуже хочу вийти заміж, проте ніколи не бачила нареченого. Є безліч речей, яких я не знаю про нього... — Скарлет хоч і не хотіла визнавати своїх справжніх почуттів, але змусила себе вимовити, — я боюсь.

Повільно Найджел ще раз обернувся. Скарлет стало цікаво, чи здатен він бачити, як глибоко засіли її страхи. Набагато глибше, ніж Скарлет сама це усвідомлювала. Очі зупинилися на ланцюгу навколо шиї Найджела, і враз вона побачила невидиму мотузку довкола власної, зв’язаної з батькових жорстоких покарань упродовж усіх цих років, яка завжди тримала її на прив’язі.

— Як хочеш виграти цю гру, — промовив Найджел, — тобі слід забути про весілля. Як хочеш розшукати сестру, не шукай у замку. Іди за юнаком з чорним серцем.