Розділ «Перша ніч Каравалу»

Це Скарлет у всьому винна. Телла перебувала в кімнаті з чоловіком, але зовсім не через те, про що подумала Скарлет. Треба було не слухати її і зайти до кімнати. Вона мала б здогадатися. Це Скарлет мала б піклуватись про сестру. Телла нерозважливо поводиться з чоловіками, а Скарлет була надто нерозважлива, коли подумала, що вони можуть тут лишатися бодай на день. Треба було покинути острів тієї ж миті, коли вона її знайшла. Якби Скарлет поїхала одразу, це...

— Дідько лисий!

Скарлет обернулась на знайому лайку сестри, вимовлену незнайомим голосом.

— Гекторе, глянь! Ще одна підказка, — по кімнаті ходила сухорлява сива жінка, то була явно не Донателла. — Це неймовірно, — вона проштовхнула у двері літнього чоловіка в окулярах.

— Що ви робите? — запитала Скарлет. — Це кімната моєї сестри. Вам не можна тут перебувати.

Парочка підвела очі, ніби щойно помітила Скарлет.

Сива жінка посміхнулась, але посмішка випромінювала не тепло, а зелену жадобу, як світло, що заполонило кімнату.

— Донателла Драґна твоя сестра?

— Звідки вам це відомо?

— Коли ти востаннє її бачила? — запитала сива жінка. — Опиши її.

— Я... вона... — Скарлет почала відповідати, але допит здавався таким же огидним, як ванна з брудною водою. Сива жінка, здавалося, була жмутом енергії: швидко тараторила, жваво жестикулювала й метала миттєві блискавки очима. А потім Скарлет помітила у її зморшкуватій руці зелений скляний ключ.

Достоту як той, що його отримала Скарлет. З вигравіюваною цифрою п’ять та папірцем з ім’ям Донателли. Джуліанові слова пролунали знову. Ім’я сестри — її перша підказка. Інші її отримали також.

«Це лише гра» — пригадала Скарлет застереження дівчини на уніциклі.

Все вигадка, але страшенно схожа на правду. Сукні, розкидані по кімнаті, і справді належали Донателлі. Коли сестра не впустила її до своєї кімнати, то був її голос, і тоді вона справді була засмучена, але Скарлет помилилася щодо причин.

Кілька пір’їнок злетіли вгору, коли жінка потягнула з підлоги одну з мереживних блакитних нічних сорочок Телли. Її супутник поцупив щось з розкиданої по підлозі біжутерії.

— Будь ласка, не чіпайте це, — мовила Скарлет.

— Вибач, серденько. Те, що вона твоя сестра, не означає, що усі підказки дістануться тобі.

— Це не підказки. Це речі моєї сестри, — Скарлет підвищила голос, але цим вона тільки привернула увагу більшої кількості людей, котрі рискали довкола, мов хижаки. Чоловіки й жінки скидалися на чудовиськ, що обгризають м’ясо з кісток. Скарлет не мала сил їх зупинити. І як вона взагалі могла подумати, що це чарівна гра?

Дехто намагався вивідати в неї ще якісь підказки, та зрозумівши, що Скарлет нічим не допоможе, втрачав до неї інтерес і шукав далі. Хапали все, що можна було: сукні й інший одяг, стрічки, коштовності, листівки. Вочевидь, Телла не жартувала, коли казала, що ніколи не повернеться до Трісди, адже по кімнаті валявся не лише одяг. Тут були всі її улюблені речі, були й кілька дрібниць, що колись належали Скарлет. Вона не знала, чи ті речі Телла привезла для себе, чи їх взяла для сестри бо не хотіла знову колись повернутися на Трісду.

— Перепрошую, — вагітна рум’янощока жіночка з пшеничним волоссям підійшла до Скарлет. Серед цього хаосу її голос линув напрочуд тихо. — Здається, вам потрібна допомога. Зігнутись мені важко, — вона показала на великий круглий живіт, — та можливо, я потримаю речі, поки ви збиратимете решту?