Розділ «Перша ніч Каравалу»

У Скарлет були зайняті руки, взяти ще щось не було куди, але і віддавати комусь чужому не хотілось.

— Я не втечу, — додала вона. Вагітна була приблизно того ж віку, що й Скарлет. З розмірів живота можна було припустити, що пологи розпочнуться будь-якої миті.

— Я не знаю... — Скарлет затнулась, коли чоловік у дешевих бавовняних штанах та коричневому котелку підкинув ногою шматок вітражного скла. Під ним зблиснуло щось червоне.

— Ні! Не чіпайте це, — Скарлет кинулась до чоловіка, а той, своєю чергою, спалахнув інтересом до предмета. Він схопив коштовні сережки з долівки і прошмигнув у двері.

Вона побігла слідом за ним, але чоловік виявився прудким, а в руках у неї була купа речей. Вона добігла тільки до середини коридору, тоді як чоловік уже встиг ступити на хиткі сходи.

— Давайте-но я потримаю, — вагітна жінка стояла біля Скарлет у коридорі. — Я нікуди не дінуся, — запевнила вона.

Скарлет не хотіла віддавати назбиране, але втратити цих сережок вона не могла. Зваливши речі в руки вагітної, вона припідняла поділ білосніжної сукні і побігла наздоганяти чоловіка. Доскочивши до сходів, угледіла краєчок коричневого котелка, який вмить зник з поля зору.

Хапаючи повітря, вона злетіла вниз. Двері «Кришталевої Змії» були навстіж відчинені, ніби хтось щойно у них вибіг. Скарлет побігла слідом. Надворі сутінки змішались із ранковою імлою. Зорі зблискували диявольськими очима, яскраво світили сотні вуличних ліхтарів. На вулиці линула жвава мелодія акордеону, у такт їй рухалися люди, вихиляючи спідницями й полами піджаків. А от танцюючого котелка не було — чоловік зник.

І чого вона так побивається? Це всього лишень сережки. Та не прості, а багрянці. «Багрянці для Скарлет», — казала мама. Останній подарунок перед її зникненням. Скарлет знала, що каменя багрянцю не існує. То були лише яскраво-червоні скельця. Але це не мало значення, бо ті сережки — часточка мами. Нагадування, що колись губернатор Драґна був іншим. «Твій батько мені їх подарував, — вона казала, — тому що яскраво-червоний — мій улюблений колір».

Зараз навіть важко уявити, що колись батько вмів піклуватися, та й взагалі був не таким. Після втечі Паломи та невдалої спроби її знайти батько знищив усе, що нагадувало про неї. Ці сережки збереглися лише тому, що Скарлет сховала від нього ці прикраси. Це було саме тоді, коли Скарлет заприсяглася завжди бути з сестрою і ніколи не лишати їй, як матір, котра залишила по собі лише сережки і невиразні згадки про неї. Навіть багато років потому зникнення Паломи висіло хмарою над Скарлет, розвіяти яку не могло жодне світло.

На очі Скарлет навернулися сльози. Вона намагалася не забувати, що це лише гра, але гра виявилась зовсім інакшою, ніж їй уявлялось.

Повернувшись до звивистого коридору в «Кришталевій Змії», Скарлет не здивувалась, що вагітна жінка втекла, прихопивши з собою всі речі.

У коридорі не залишилося сестриних речей. Скарлет знайшла тільки скляний ґудзик та листівку, яку згубив котрийсь із гравців.

— Стерв’ятники.

— Не знав, що ти полюбляєш гостре слівце, — Джуліан спиною спирався об стіну навпроти, ліниво схрестивши засмаглі руки на грудях. Скарлет стало цікаво, як довго він тут перебуває.

— Не знала, що слово «стерв’ятник» лайливе, — відказала Скарлет.

— Лайливим воно стало від того, як ти це вимовила.

— Ти б теж лаявся, коли б викрадення твоєї сестри було частиною гри.

— Ти знову занадто високої думки про мене, ягідко. Якби у мене вкрали сестру на грі, я б тим скористався. Годі вже себе жаліти, ходімо, — Джуліан відштовхнувся від стіни й попрямував до розграбованої кімнати Телли.

Стерв’ятники зникли, поцупивши всі цінні пожитки. Навіть зелену ручку забрали з собою.