Розділ 3

Мої страхи виявилися пустими — принаймні що стосувалося плавання за кінським хвостом. Бо переправилися ми іншим чином. І хтозна, чи не безумнішим. Методом куди більш нахабним — по відбудованому мосту в Червоній Бендюзі, під самим носом у нільфгардських патрулів і сторожі. План той, як виявилося, тільки з першого погляду віддавав безумною нахабністю і смертельним ризиком, у реальності все пройшло як по маслу. Після того як пройшли лінійні загони, мостом у той та інший бік мандрував транспорт за транспортом, віз за возом, стадо за стадом, натовпи різноманітної, у тому числі й цивільної, збиранини, серед якої дружина наша майже не вирізнялася і в очі не впадала. Так до десятого дня місяця вересня ми переїхали всі на лівий берег Яруги, раз тільки окликнуті сторожею, якій Кагір, владно насупивши брови, гарикнув грізно щось про імперську службу, доповнивши відповідь класичною військовою і завжди результативною «курвою» та згадуванням чужих матерів. Ще до того, як хтось зумів нами зацікавитися, були ми вже на лівому березі Яруги, в глибині зарічних лісів, — бо був тут лише один гостинець, що вів на південь, а нас не надихали ані напрямок, ані кількість нільфагрдців, які ним пленталися.

На першому ж біваку в лісах Заріччя мене також відвідав уночі дивний сон — утім, на відміну від Ґеральта, приснилася мені не Цірі, а чародійка Йеннефер. Сон був дивним, неспокійним — Йеннефер, як завжди у чорному й білому, здіймалася у повітря над похмурим гірським замчиськом, а знизу інші чародійки погрожували їй кулаками й обзивалися. Йеннефер махнула довгими рукавами сукні й відлетіла, наче чорний альбатрос, над безкрайнім морем, просто на схід сонця. Від того моменту сон змінився і перетворився на кошмар. Після пробудження подробиці зникли в мене з пам’яті, залишаючи невиразні, малозначимі картинки, але були то картинки потворні — тортури, крик, біль, страх, смерть… Одним словом: жахіття.

Я не похвалився Ґеральту тим сном. Слова йому не пискнув. Як виявилося пізніше — цілком слушно.

— Йеннефер вона звалася! Йеннефер з Венґерберга. А була вона прославленою чародійкою. Аби я так ранку не дочекалася, якщо брешу!

Трісс Мерігольд здригнулася, повернулася, намагаючись пробитися поглядом крізь натовп і синій дим, які щільно наповнювали головну залу таверни. Врешті встала з-за столу, з легким жалем лишивши філе з камбали під сардиновим маслом, місцеву страву і справжній делікатес. Утім, тавернами й корчмами Бремерворду волочилася вона не для того, аби їсти делікатеси, а щоб здобути інформацію. Крім того, мусила вона дбати про фігуру.

Гроно людей, у яке довелося їй втиснутися, було уже густим і збитим — у Бремерворді люди полюбляли оповістки й не оминали жодної оказії, аби послухати нову. А чисельні моряки, які прибували сюди, ніколи не підводили — завжди мали новий і свіжий репертуар морських оповісток і історій. Зрозуміло, у більшості своїй брехливих, але те не мало жодного значення. Оповістка — то оповістка. Має свої закони.

Та, яка оце саме розповідала свою — і в якій пригадала про Йеннефер, — була колишньою рибалкою з Островів Скелліге: гладкою, плечистою, коротко стриженою, як і чотири її товаришки одягненою у витертий до блиску камзол зі шкури нарвалу.

— Було то дев’ятнадцятого дня місяця серпня, ранок по другій ночі від повні, — продовжила свою розповідь остров’янка, підносячи до губів кухоль пива. Рука її, як зауважила Трісс, була кольору старої цегли, а голе, із вузлуватими м’язами плече мало десь двадцять дюймів в обхваті. У Трісс було двадцять два дюйми у талії. — На бліденькому світанку, — продовжувала рибачка, обводячи очима обличчя слухачів, — вийшов баркас наш у море, на зунд між Ан Скелліг і Шпікерогом, на устричне поле, де ми зазвичай ставимо лососеві сітки. Великий був поспіх, бо на шторм заходило, небо із заходу дуже темнішало. Треба було щонайшвидше визбирати лосося з сітки, бо інакше — самі знаєте, як по штормі нарешті вдасться знову в море вийти, у сітках тільки б голови згнилі зостаються, пообгризані, увесь улов пропадає надарма.

Слухачі, у більшості своїй мешканці Бремерворду й Цідарісу, які у більшості своїй жили з моря й екзистенційно від нього залежали, покивали й побурчали з зрозумінням. Трісс лососів зазвичай бачила у вигляді рожевих медальйонів, але також покивала й побурчала, бо не хотіла вирізнятися. Була вона тут інкогніто, з таємною місією.

— Припливли ми… — Рибачка відставила кухоль, даючи знати, що хтось зі слухачів може поставити ще один. — Припливли й вибираємо сітки, аж тут зараз Гудрун, дочка Стурлі, як заверещить на повний голос! І пальцем за штирборт показує! Дивимося, аж тут летить щось повітрям, а не птах! Мені ажно серце на мить встало, бо я зразу подумала, що то віверна чи малий грифон, прилітають часом такі на Шпікерог, правда переважно взимку, особливо при західному вітрі. А те чорне щось тим часом: хлюп у воду! І з хвилею: ширх! Просто у наші сітки. Заплуталося у сітку й борюкається там, наче тюлень, тоді купою ми, скільки було нас, а було восьмеро баб, за сітку й давай оте на палубу! І тут ми аж роти пороззявляли! Бо то жіночка виявилася! У сукні чорній, і сама чорнява, наче та ворона. Сіткою обмотана, між двома лососями, з яких один, щоб я так здорова була, мав сорок два з половиною фунти!

Рибачка зі Скелліге здмухнула піну з кухля і ковтнула з нього. Жоден зі слухачів не коментував і не виражав недовіри, хоча факту виловлення лосося такої вражаючої ваги і найстарші люди не пам’ятали.

— Чорноволоса у сітці, — продовжувала остров’янка, — кашляє, водою морською плює і шарпається, а Гудрун, нервова, бо при надії вона, верещить: «Кельпі! Кельпі! Хавфруе!» Але ж кожен дурень знає, що то не кельпі, бо кельпі давно б уже сітку подерла й де б та потвора себе на баркас витягнути дала! І не хавфруе, бо хвоста риб’ячого не має, а морська панна завжди риб’ячий хвіст має! До того ж вона у море з неба впала, а чи бачив хто, щоб кельпі та хавфруе по небу літали? Але Скаді, дочка Уни, та завжди гарячкує, і теж у крик: «Кельпі!», та як схопиться за гаф! І з гафом до сітки! А з сітки як блисне синім, а Скаді як заскавчить! Гаф вліво, вона вправо, хай я здохну, якщо брешу, три оберта мигнула та трах-та-тах сракою об палубу! Ха, стало ясно, що така чародійка у сітці гірша, ніж медуза, скорпена чи електричний вугор! А до того ж репетувати відьма почала та курвити так, що аж жах! А з сітки аж сичить, смердить та пара йде, таке вона там усередині чародійство вариводить! Бачимо, що непереливки стає…

Остров’янка допила кухоль і, не барячись, сягнула по наступний.

— Непереливки те, — відригнула голосно, витерла ніс і губи, — магічку в сітку ловити! Відчуваємо, що від тієї магії, щоби я так здорова була, аж баркас починає колихатися. Не було чого зволікати! Брітта, донька Карен, притиснула сітку багром, а я схопила весло і геп! Геп! Геп!!!

Пиво широко бризнуло й розлилося по столу, кілька перекинутих кухлів упало на підлогу. Слухачі витирали щоки й брови, але жоден не зронив ані слова скарги чи нагани. Оповістка то оповістка. Має свої закони.

— Зрозуміла відьма, із ким має справу. — Рибачка відпила чималий ковток і озирнулася з викликом. — Що із бабами зі Скелліге не можна балаболити! Сказала, що піддається нам з доброї волі, й обіцяла заклять і уроків не кидати. І ім’я своє назвала: Йеннефер з Венґерберга.

Слухачі завмерли. Від подій на острові Танедд минуло ледве два місяці, пам’ятали вони імена підкуплених Нільфгардом зрадників. Ім’я славної Йеннефер — також.

— Завезли ми її, — продовжувала остров’янка, — на Ард Скелліг, до Каер Трольде, до ярла Краха ан Крайта. Більше я її вже не бачила. Ярл у поході був, говорили, що, коли повернувся, спершу прийняв магічку суворо, а пізніше ставився ласкаво й ґречно. Гммм… А я тільки чекала, який то мені чаклунка сюрприз приготує за то, що я її веслом натовкла. Думала я, що мене перед ярлом ославить. Але ні. Слова вона не зронила, не поскаржилася, я про те знаю. Чесна баба. Пізніше, як вона забила себе, мені її навіть шкода було…

— Йеннефер мертва? — крикнула Трісс, із переляку забувши про своє інкогніто й таємність місії. — Йеннефер з Венґерберга мертва?

— Ага, мертва. — Рибачка допила пиво. — Мертва, як ота макрель. Забила себе власними чарами, фокусами магічними вошкаючись. Зовсім недавно те сталося, в останній день серпня, перед самим новим місяцем. Але то вже цілком інша історія…