— Бо отримали під дупу під горою Содден! — гарикнула Цірі. — Відступили, ага, мало підштаники не погубили!
— Панна Фалька, як бачу, обізнана з новочасною історією. Похвально, похвально для такого молодого віку. Чи вільно мені запитати, де панна Фалька тому вчилася?
— Не вільно!
— Досить! — знову втрутився Ґіселер. — Давай про ту Цінтру, Готспорне. І про амністію.
— Імператор Емгир, — сказав купець, — вирішив створити у Цінтрі плющове панство…
— Яке?
— Плющове. Що, наче плющ, не в силах існувати без потужного дерева, навколо якого завивається. А деревом тим є Нільфгард. Уже існують такі панства, візьмемо хоча б Метінну, Маехт, Туссан… Королюють там місцеві династії. Начебто королюють, треба розуміти.
— Те зветься «уявна автономія», — похвалився Реф. — Я про таке чув.
— Проблема з тією Цінтрою була у тому, що тамтешня королівська лінія вигасла…
— Вигасла?! — здавалося, з очей Цірі сипнуть за мить зелені іскри. — Добре ж вона вигасла! Нільфгардці вбили королеву Каланте! Просто вбили!
— Визнаю, — Готспорн жестом заспокоїв Ґіселера, який вже знову готувався ганити Цірі за втручання, — що панна Фалька просто фонтанує знанням. Королева Цінтри і справді полягла під час війни. Загинула також, як думали, її онука Цірілла, остання з королівської крові. Тоді Емгиру не залишалося робити нічого, ніж створити, як ото мудро сказав нам пан Реф, уявну автономію. Аж тут раптом ні з того ні з сього ота Цірілла знайшлася.
— Казочки якісь, — пирхнула Іскра, спираючись на плече Ґіселера.
— І справді, — кивнув Готспорн. — Трохи воно як у казці, треба визнати. Кажуть, що оту Ціріллу зла чаклунка ув’язнила була десь на далекій Півночі, у магічній вежі. Але вдалося їй — Ціріллі, не вежі — втекти й попросити притулку в Імперії.
— То одна велика, холерна, неправдива дурня і брехня! — верещала Цірі, тремтливими руками хапаючи коробочку з фісштехом.
— А імператор Емгир, як несуть чутки, — продовжував не збитий з пантелику Готспорн, — щойно побачив її, закохався без пам’яті й хоче взяти за дружину.
— Соколиця має рацію, — твердо сказала Містле, акцентуючи слова ударами кулака об стіл. — То все холерна дурня! Тільки не можу зрозуміти, про яку холерну холеру тут йдеться. В одному я впевнена: спирати на тій дурні надію на нільфгардську ласку було б ще більшою дурнею.
— Так і є, — підтримав її Реф. — Що нам за справа до імператорського одруження? Та хоча б і не знаю, з ким імператор одружувався, на нас інша наречена чекатиме. Конопляна!
— Не у ваших шиях справа, дорогоцінний Щуре, — нагадав Готспорн. — Це політика. На північних рубежах Імперії все ще ребелії[6], бунти й усілякі рухи, особливо у тій Цінтрі та в околицях. А візьме Імператор за дружину спадкоємицю Цінтри, і Цінтра заспокоїться. Буде урочиста амністія, повстанські загони зійдуть з гір, перестануть імперських шарпати й прикрості їм вчиняти. Ба, якщо цінтрійка сяде на імператорському троні, то бунтівники й в імперську армію можуть вступити. А ви ж знаєте, що на Півночі, за річкою Яррою, війна триває, кожен солдат важливий.
— Ага, — скривився Кейлі. — Отепер я зрозумів! Отака то амністія! Дадуть вибір: отут паля загострена, отут імперські кольори. Або палю в жопу, або кольори на спину. І на війнусю, за імперію помирати!
— На війнусі, — повільно сказав Готспорн, — і насправді по-різному буває, як воно у тій пісеньці співають. Але ж не всім треба воювати, дорогенькі мої Щури. Хоча можливим, вочевидь після виконання умов амністії і визнання провини, є певний рід… заступної служби.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вежа Ластівки. Відьмак. Книга 6» автора Сапковський А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2“ на сторінці 8. Приємного читання.