Розділ 4

— Інстинкти беруть гору! — перекрикував натовп Бонгарт. — Рефлекси діють! Що, Хувенагелю? Чи я не казав? Побачиш, вовкодави не знадобляться!

— Що ж за чарівне та вигідне видовище… — Хувенагель аж очі заплющив від задоволення.

Ставро підвівся на тремких від зусилля руках, зашарпав головою, крикнув, захрипів, ригнув кров’ю та знову впав на пісок.

— Як зветься той удар, мосьпане Бонгарте? — сексуально прохрипіла маркіза де Немент-Уйвар, тручись коліном об коліно.

— То була імпровізація. — З-під губи мисливця за нагородами, який навіть не дивився на маркізу, блиснули зуби. — Красива, творча імпровізація, така, що, я б сказав, пробирає до кишок. Я чув про місце, де вчать такому імпровізованому випусканню тельбухів. Можу закластися, що наша паняночка також знає те місце. Вже я-то знаю, хто вона така.

— Не змушуйте мене! — крикнула Цірі, а у голосі її затремтіла воістину жахлива нотка. — Я не хочу! Розумієте? Не хочу!

— Ти, дівко з пекла родом! — Амарант вправно перескочив бар’єр, миттю пішовши по кругу, аби відволікти увагу Цірі від Ковтуна, що вскочив на арену з іншого боку.

За Ковтуном бар’єр переліз і Кінська Шкіра.

— Нечиста гра! — загарчав чутливий до чистоти ігор малий, наче половинчик, бургомістр Пеннікуїк, а із ним разом ричав і натовп.

— Троє на одну! Нечиста гра!

Бонгарт засміявся. Маркіза облизнула губи й почала швидше перебирати ногами.

План трійці був простим — приперти дівчину, як та відступить, до колод, а потім двоє блокують, третій рубає. Нічого з того не вийшло. З однієї простої причини. Дівчина не відступила, а атакувала.

Прослизнула між ними балетним піруетом, так легенько, що ледве торкнулася піску. Ковтуна вдарила, проскакуючи мимо, точно туди, куди вдарити було треба. У шийну артерію. Удар був таким легким, що вона не втратила ритму, танцюючи вивернулася у зворотне ухиляння так швидко, що не впала на неї і крапля крові, яка вирвалася з шиї Ковтуна струменем у сажень довжиною. Амарант, який опинився позаду неї, хотів рубанути її у потилицю, але зрадницький удар задзвенів об блискавичний блок кинутого за спину клинка. Цірі розвернулася, наче пружина, тяла обома руками, посилюючи удар різким поворотом стегон. Темний гном’ячий клинок був наче бритва, розхльостав живіт із сичанням і млясканням. Амарант завив і впав у пісок, звиваючись у клубок. Кінська Шкіра, доскочивши, завдав дівчині укол у горло, але вона вивернулася в ухилянні, крутнулася плавно й коротко тнула його серединою клинка по обличчю, розвалюючи око, ніс, рот і підборіддя.

Глядачі верещали, свистіли, тупотіли й вили. Маркіза де Немент-Уйвар вклала долоні поміж стиснутих стегон, облизувала блискучі губи й сміялася хрипким нервовим контральто. Нільфгардський ротмістр резерву був блідим, наче веліновий папір. Якась жіночка намагалася закрити очі дитині, а та виривалася. Сивий старий у першому ряду раптово й голосно зблював, опустивши голову між колінами.

Кінська Шкіра хлипав, тримаючись за обличчя, з-під пальців його лилася кров, змішана зі слиною і слизом. Амарант бився і верещав, наче свиня. Ковтун перестав дряпати колоди, слизькі від крові, що витікала з нього у такт ударам серця.

— Рятуууйтеее! — вив Амарант, судомно притримуючи нутрощі, що лізли з черева. — Друууузі! Рятуууйтеее!

— Пхиии… бхууу… бхиии… — плював і шмаркав кров’ю Кінська Шкіра.

— Убий-йо-го! Убий-йо-го! — скандували глядачі, тупаючи у ритм.

Старого, що блював, зіпхнули з лавки й вигнали копняками з галереї.

— Діаманти проти горіхів, — пролунав серед того рейваху насмішкуватий бас Бонгарта, — що ніхто вже не відважиться вийти на арену. Діаманти проти горіхів, Імбро! А, що я там — навіть проти горіхової шкаралупи!