Розділ 3

— Правда? Правда було добре, Ламберте?

— Хто таке сказав?

— Ти! Тільки що!

— Певне, я обмовився. Атака! Напівоберт! Відскік! Ще раз! Цірі, а де був блок? Скільки разів маємо повторювати? Після відскоку завжди має бути блок, рух клинка, що захищає голову й карк! Завжди!

— Навіть тоді, коли я б’юся тільки з одним супротивником?

— Ти ніколи не знаєш, із чим б’єшся. Ніколи не знаєш, що позаду тебе. Мусиш завжди закриватися. Праця ніг і меча! Це має бути рефлекс. Рефлекс, розумієш? Не можна про це забувати. Забудеш у справжньому бою — і кінець тобі. Ще раз! Ну! Саме так! Бачиш, як добре ти ставиш такий блок? З нього можеш провести будь-який удар. Можеш з нього рубати назад, якщо знадобиться. Ну, покажи оберт і удар назад.

— Ха-а-а!

— Дуже добре. Бачиш уже, в чому річ? Дійшло до тебе?

— Я не дурна!

— Ти дівчина. Дівчата розуму не мають.

— Ех, Ламберте, якби Трісс тебе почула!

— Якби бабця мала вуса, то стала б воєводою. Ну, досить. Злазь. Відпочинемо.

— Я не заморилася!

— Але я — так. Сказав: відпочинок. Злазь із гребеня.

— Сальтом?

— А ти б як хотіла? Як курка з сідала? Авжеж, стрибай. Не бійся, я підтримаю.

— Ха-а-а-а!

— Добре. Як на дівчину, так дуже добре. Можеш уже зняти пов’язку з очей.

— Трісс, може, вже на сьогодні досить? Га? Може, візьмемо санчата й поз’їжджаємо з гірки? Сонце світить, сніг іскриться, аж очі болять! Чудова погода!

— Не вихиляйся, бо з вікна випадеш.