Розділ 3

— А для кого ти так малюєшся, га?

— Для себе. Жінка підкреслює свою вроду для власного самопочуття.

— Гм-м-м… Знаєш що? Я також щось погано почуваюся. Не смійся, Трісс!

— Йди-но сюди. Сідай мені на коліна. Відклади меч, я ж просила! Дякую. Тепер візьми отой довгий пензлик, попудри обличчя. Не стільки, дівчино, не стільки! Глянь у дзеркало. Бачиш, яка ти гарна?

— Не бачу жодної різниці. Підмалюю собі очі, добре? Чого ти смієшся? Ти завжди підмальовуєш очі. Я також хочу!

— Добре. Тримай, підтіни тим повіки. Цірі, не закривай обидва ока, нічого не бачиш, мастиш собі по всьому личкові. Візьми трохи й тільки мазни повіки. Мазни, кажу! Дозволь, я трохи розітру. Заплющ очі. А тепер — розплющуй.

— О-о-о-о!

— Є різниця? Трошки тіней не завадить навіть таким чарівним оченятам, як твої. Ельфійки знали, що роблять, коли придумували тіні для повік.

— Ельфійки?

— Ти не знала? Макіяж винайшли ельфійки. Багато корисних речей ми перейняли від Старшого Люду. Диявольськи мало давши взамін. Тепер візьми олівчик, тоненько обведи верхню повіку, біля самих вій. Цірі, що ти робиш?

— Не смійся! У мене повіка тремтить! Це тому!

— Трошки розтули уста, припинить тремтіти. Бачиш? Готово.

— О-о-о-о!

— Ходімо, тепер змусимо відьмаків остовпіти. Ми — найкрасивіші. А потім візьмемо санчата й розмастимо свій макіяж у величезних заметах.

— І підмалюємося знову!

— Ні. Накажемо Ламберту натопити лазню і викупаємося.

— Знову? Ламберт говорив, що ми використовуємо занадто багато палива на ту купіль.

— Lambert cáen me a’báeth aep arse.

— Що? Цього я не зрозуміла…

— З часом ти опануєш і ідіоми. До весни ми маємо чимало часу для науки. А тепер… Va’en aesledde, me elaine luned!