Розділ 3

— Ти можеш, — погодився він. — Але не Цірі. Вона не в змозі скласти Знак Аард. І будь-який інший. Намагалася сотні разів — і нічого. А ти сама знаєш: для наших Знаків досить і мінімальних здібностей. Значить, Цірі не має й мінімуму. Вона абсолютно нормальна дитина. Не має ані найменших магічних здібностей, вона майже антиталант. А ти нам тут розповідаєш про Джерело, намагаєшся залякати…

— Джерело, — пояснила чародійка холодно, — не контролює своїх можливостей, не панує над ними. Воно — медіум, щось схоже на передавач. Несвідомо контактує з енергією, несвідомо її перетворює. А коли намагається це контролювати, коли напружується, як на спробах складання Знаків, нічого не виходить. І нічого не вийде не тільки після сотні, а й після тисячі спроб. Це типово для Джерела. Але одного дня настає мить, коли Джерело не напружується, не силиться, думає про небесні мигдалі чи про ковбасу з капустою, грає у кості, забавляється з кимось у ліжку, длубається у носі… й раптом щось стається. Наприклад, полум’я огортає дім. А інколи полум’я огортає півміста.

— Перебільшуєш, Мерігольд.

— Ламберте. — Ґеральт відпустив медальйон, поклав долоні на стіл. — По-перше, не звертайся до Трісс «Мерігольд», вона багато разів просила, щоб ти такого не робив. По-друге, Трісс не перебільшує. Я на власні очі бачив у ділі матусю Цірі, принцесу Паветту. Скажу вам, було там на що подивитися. Не знаю, чи була вона Джерелом, але ніхто не підозрював про її здібності, поки вона на волосину розминулася з тим, щоб дощенту зруйнувати королівський бург у Цінтрі.

— Тож треба взяти до уваги, — сказав Ескель, запалюючи свічку в іще одному ліхтареві, — що Цірі все ж може мати генетичний спадок.

— Не просто може, — сказав Весемір. — Вона його успадкувала. З одного боку, Ламберт має рацію. Цірі не в змозі складати Знаки. З іншого… Ми всі бачили…

Він замовк, глянув на Цірі, яка радісним писком позначила власну перемогу в грі в «цапки». Трісс бачила посмішку на обличчі Коена й не сумнівалася, що той дозволив дівчинці перемогти.

— А власне, — промовила вона насмішкувато. — Усі ви бачили. Що бачили? За яких обставин ви те бачили? Чи не здається вам, хлопці, що прийшов час для щирішого признання? До диявола, я ж сказала, що збережу секрети. Ви маєте моє слово.

Ламберт глянув на Ґеральта, Ґеральт кивнув, дозволяючи. Молодший відьмак устав, зняв з високої полиці велику чотирикутну кришталеву карафу й менший флакончик. Перелив уміст флакончика до карафи, струснув нею кілька разів, налив прозору рідину до кубків, що стояли на столі.

— Випий із нами, Трісс.

— Це що, правда настільки страшна, — зіронізувала вона, — що на тверезо про неї не вдасться поговорити? Що треба нарізатися, щоб змогти її вислухати?

— Не мудруй. Спробуй. Краще зрозумієш.

— А що воно?

— Біла Чайка.

— Що?

— Легкий засіб, — посміхнувся Ескель, — для добрих снів.

— Хай йому грець! Відьмачий галюциноген? Так ось від чого у вас так очі вечорами світяться!

— Біла Чайка дуже лагідна. Галюциноген — то Чорна.

— Якщо в цій рідині є магія, я не можу її пригубити!

— Виключно природні складові, — заспокоїв Ґеральт, але вираз обличчя, як вона помітила, мав напружений. Скоріше за все, боявся запитань про склад еліксиру. — До того ж розведено її у великій кількості води. Ми не пропонували б тобі щось, що могло б зашкодити.