Розділ 3

Піниста рідина з дивним смаком ударила холодом у горло, теплом розлилася по тілу. Чародійка провела язиком по яснам і піднебінню. Не могла розпізнати жодної складової.

— Ви дали Цірі напитися цієї… Чайки, — здогадалася вона. — І тоді…

— То була випадковість, — швидко перебив Ґеральт. — Першого ж вечора, одразу після приїзду… Вона була спрагла, Чайка стояла на столі. Не встигли ми відреагувати, вона випила одним ковтком. І впала в транс.

— Натерпілися ми страху, — признався Весемір і зітхнув. — Ох, наїлися ми, дитинко. По саме горло.

— Вона заговорила не своїм голосом, — спокійно промовила чародійка, дивлячись в очі відьмакам — блискучі у світлі свічок. — Заговорила про речі і справи, про які не могла знати. Почала… пророкувати. Вірно? Що говорила?

— Дурню, — сухо промовив Ламберт. — Позбавлені сенсу дурощі.

— Не сумніваюся, — вона глянула на нього, — що тоді вона з тобою чудово порозумілася. Дурощі — то твоя спеціалізація, переконуюся у цьому, скільки б разів ти не відкривав рота. Тож будь ласкавий, не відкривай його деякий час. Добре?

— Цього разу, — сказав поважно Ескель, потираючи шрам на щоці, — Ламберт має слушність, Трісс. Тоді, коли вона випила Чайку, Цірі і справді заговорила так, що нічого неможливо було зрозуміти. Тоді, за першим разом, це було белькотіння. От тільки…

Він урвав себе. Тріс похитала головою.

— Тільки за другим разом вона заговорила осмислено, — здогадалася. — Тож був і другий раз. Також після наркотика, випитого через вашу неуважність?

— Трісс. — Ґеральт підвів голову. — Не час на дотепну іронію. Нас воно не тішить. Нас воно лякає й непокоїть. Так, був і другий, був і третій раз. Цірі досить невдало впала на тренуванні. Знепритомніла. Коли прийшла до тями, знову була в трансі. І знову маячила. Знову це був не її голос. І знову це було незрозуміло. Але я вже чув подібні голоси, подібний спосіб мовлення. Так говорять ті бідні, хворі, безумні жінки, яких звуть оракулами. Ти розумієш, про що я?

— Цілком. Це був другий раз. Переходь до третього.

Ґеральт обтер передпліччям чоло, яке раптом спітніло.

— Цірі часто прокидається вночі, — почав. — Із криком. Вона багато через що пройшла. Не бажає про те говорити, але вона, безсумнівно, бачила в Цінтрі й в Анґрені речі, які дитина бачити не має. Я навіть побоююся, що… хтось її скривдив. Це повертається у снах… Звичайно її легко заспокоїти, засинає вона без мороки… Але одного разу після пробудження… вона знову опинилася у трансі. Знову говорила чужим, неприємним… злим голосом. Говорила виразно й зі значенням. Провіщувала. І провістила нам…

— Що? Що, Ґеральте?

— Смерть, — сказав лагідно Весемір. — Смерть, дитинко.

Трісс глянула на Цірі, яка пронизливо звинувачувала Коена в обмані у грі. Коен, обійнявши її, вибухнув сміхом. Чародійка раптом зрозуміла, що ніколи, ніколи раніше не чула, щоб котрийсь із відьмаків сміявся.

— Кому? — запитала коротко, усе ще дивлячись на Коена.

— Йому, — сказав Весемір.

— І мені, — додав Ґеральт. І усміхнувся.