Розділ 7

— Мігрені? Непритомність? Схильність до простуд? Болісні менструації?

— Ні. Тільки ті сни.

— Знаю. — Йеннефер відкинула волосся зі щоки. — Він про те писав. Із листа його випливало, що в Каер Морені не проводили над нею жодних… експериментів. Хотіла б я вірити, що це правда.

— Це правда. Вони давали їй виключно природні стимулятори.

— Стимулятори ніколи не бувають природними! — підвищила голос чародійка. — Ніколи! Це власне стимулятори могли підсилити її видіння… Холера, я не підозрювала, що в нього аж настільки відсутня відповідальність!

— Заспокойся. — Неннеке глянула на неї холодно й раптом якось дивно без поваги. — Я говорила, що то були натуральні, абсолютно безпечні засоби. Вибач, люба, але в цій галузі я більший авторитет, ніж ти. Знаю, що тобі неймовірно важко чийсь авторитет сприймати, але в цьому разі я змушена тобі його нав’язати. І досить уже про це.

— Як скажеш. — Йеннефер стиснула губи. — Ну, йди-но, дівчино. Маємо небагато часу, гріх його втрачати.

Цірі ледь опанувала тремтіння рук, ковтнула слину, запитально глянула на Неннеке. Архіжриця мала обличчя серйозне і наче неспокійне, а посмішка, якою вона відповіла на німе запитання, була гидотно штучною.

— Тепер ти підеш із пані Йеннефер, — сказала. — Певний час пані Йеннефер буде твоєю опікункою.

Цірі опустила голову, стиснула зуби.

— Ти напевне здивована, — продовжувала Неннеке, — що раптом бере тебе під опіку Майстриня Магії. Але ж ти розумна дівчинка, Цірі. Ти здогадуєшся, що є тому причиною. Ти унаслідувала від предків певні… властивості. Ти знаєш, про що я кажу. Ти приходила до мене, тоді, після тих снів, після нічних переполохів у дорміторії. Я не вміла тобі допомогти. Але пані Йеннефер…

— Пані Йеннефер, — перебила її чародійка, — зробить, що треба. Ходімо, дівчино.

— Іди, — кивнула Неннеке, даремно намагаючись надати посмішці хоча б подоби натуральності. — Йди, дитинко. Пам’ятай, що мати за опікуна когось такого, як пані Йеннефер, — це велика честь. Не нароби храму й нам, твоїм учителям, сорому. І будь слухняною.

«Утечу сьогодні вночі, — вирішила Цірі. — Назад у Каер Морен. Украду коня у стайні, і тільки мене й бачили. Утечу!»

— Авжеж, — тихенько сказала чародійка.

— Вибач? — Жриця підвела голову. — Що ти сказала?

— Нічого-нічого, — усміхнулася Йеннефер. — Тобі здалося. А може, це мені здалося? Глянь-но на цю твою підопічну, Неннеке. Зла, наче кицька. Іскри в очах, глянь, зараз форкне, якби вміла вуха щулити, то вже б щулила. Відьмачка! Треба буде взяти за загривок, спиляти кігті.

— Більше розуміння. — Риси архіжриці виразно скам’яніли. — Прошу, постався із сердечністю та розумінням. Вона насправді не та, ким ти її вважаєш.

— Що ти цим хочеш сказати?

— Що вона не твоя суперниця, Йеннефер.