Розділ 7

Хвилину вони мірялися поглядами, обидві, чародійка і жриця, а Цірі відчула тремтіння повітря, якусь дивну, страшну силу, що збиралася між ними. Тривало це менше секунди, після чого сила зникла, а Йеннефер розсміялася, вільно й звучно.

— Я забула, — сказала вона. — Завжди на його боці, так, Неннеке? Завжди сповнена турботи до нього. Наче мати, якої в нього ніколи не було.

— А ти завжди проти нього, — усміхнулася жриця. — Як завжди, сприймаєш його на диво емоційно. І захищаєшся з усіх сил, аби ту емоцію не назвати випадково її власним іменем.

Цірі знову відчула лють, що збиралася десь унизу живота, непокору й бунт, що пульсували у скронях. Уже пригадала собі, скільки разів і за яких обставин чула вона те ім’я. Йеннефер. Ім’я, яке пробуджувало неспокій, ім’я, яке ставало символом якоїсь страшної таємниці. Вона здогадувалася, що то була за таємниця.

«Розмовляють при мені відверто, не стримуючись, — подумала вона, відчуваючи, як руки знову тремтять від злості. — Вони аж ніяк мною не переймаються. Узагалі не звертають уваги. Наче я дитина. Розмовляють про Ґеральта при мені, у моїй присутності, а їм же не можна, бо я… Я…»

Хто?

— А ти, Неннеке, — відповіла чародійка, — як завжди, граєшся в аналіз чужих емоцій, до того ж інтерпретуєш їх на власний розсуд!

— І встромляю ніс у чужі справи?

— Я не хотіла цього говорити. — Йеннефер струснула чорними локонами, а локони лисніли і звивалися, наче змії. — Дякую, що ти зробила це за мене. А тепер, прошу, змінимо тему. Бо та, яку ятримо, винятково дурна. Аж соромно перед нашою молодою адепткою. А щодо розуміння, про яке ти мене просила… Буде розуміння. Із сердечністю можуть бути труднощі, бо я ж, згідно з розповсюдженим переконанням, такого органу не маю. Але вже якось ми собі впораємося. Вірно, Несподіванко?

Вона посміхнулася до Цірі, а Цірі, сама того не бажаючи, незважаючи на злість і роздратування, мусила відповісти посмішкою. Бо посмішка чародійки була несподівано милою, зичливою, сердечною. І дуже, дуже чарівною.

Вислухала промову Йеннефер, демонстративно відвернувшись, удаючи, що всю її увагу зосереджено на джмелеві, що гудів в одній із мальв, які росли під муром храму.

— Ніхто мене про те не питав, — пробурмотіла.

— Про що тебе ніхто не питав?

Цірі крутнулася у напівоберті, зі злістю вдарила по мальві кулаком. Джміль відлетів, гудучи гнівно й вороже.

— Ніхто не питав мене, чи хочу я, щоб ти мене вчила!

Йеннефер вперла кулаки в боки, очі її блиснули.

— Що за збіг, — прошипіла. — Уяви собі, мене також ніхто не питав, чи маю я бажання тебе вчити. Утім, бажання тут не значить нічого. Я не беру в учні аби кого, а ти, попри перше враження, ще можеш виявитися аби ким. Мене попросили, аби я перевірила, що з тобою. Аби я дослідила, що в тобі сидить і чим воно тобі загрожує. І я, хоча й не без опору, виразила згоду.

— Але я ще не виразила згоди!

Чародійка підняла руку, ворухнула долонею. Цірі відчула, як запульсувало в неї у скронях, а у вухах зашуміло так, наче ковтаєш, але набагато сильніше. Відчула вона сонливість і слабкість, що позбавляли її свободи дії, втому, що хапала за карк, розслабляла коліна.

Йеннефер опустила долоню, і ті відчуття миттю минули.