Розділ 7

— Чому ти мене так називаєш?

Йеннефер усміхнулася кутиком губ.

— Бо я обіцяла щирість.

Цірі випросталася, нервуючись, нетерпляче закрутилася на стільці, твердому, що намулював сідниці після кількох годин сидіння.

— Нічого з того не вийде! — гарикнула, витираючи об стіл забруднені вуглиною пальці. — Адже нічого… Нічого в мене не виходить! Я не придатна для чарівниці! Я про те з самого початку знала, але ти й слухати мене не хотіла! Не звертала уваги взагалі!

Йеннефер трохи підвела брови.

— Кажеш, я не хотіла тебе слухати? Цікаво. Зазвичай я приділяю увагу будь-якій фразі, що промовляють у моїй присутності, і нотую її, щоб не забути. Але умовою є, щоб була в ній хоча б крихта сенсу.

— Ти постійно насміхаєшся, — заскреготіла зубами Цірі. — А я хотіла тобі просто сказати… Ну, про ті здібності. Бо, бач, там, у Каер Морені, у горах… Я не могла зробити жодного відьмацького Знаку. Ані єдиного!

— Я про те знаю.

— Знаєш?

— Знаю. Але це ні про що не свідчить.

— Як це? Ну… Але ж це ще не все!

— Слухаю напружившись.

— Я не підходжу. Чи ти цього не розумієш? Я… занадто молода.

— Я була молодшою, коли починала.

— Але ти напевне не була…

— Про що тобі йдеться, дівчино? Припини затинатися! Хоч одне повне речення, я тебе прошу.

— Бо… — Цірі опустила голову, зарум’янилася. — Бо Іола, Мирра, Еурнейд і Кат’є, коли ми обідали, сміялися з мене й говорили, що чари для мене неприступні, а я не зроблю жодної магії, бо… бо я… дівиця, а це значить…

— Уяви собі, я знаю, що воно значить, — урвала її чародійка. — Напевне, ти знову вважатимеш злостивою насмішкою, але із прикрістю повідомляю тобі, що ти плетеш дурню. Повертаймося до тесту.

— Я дівиця! — повторила Цірі зухвало. — Навіщо ці тести? Дівиця чарувати не може!