Розділ 5

— Скажу, що небезпечно так вихилятися. Неподалік може бути жагниця. Хочете перевірити на власній шкірі, як саме жагниця бореться за існування?

Лін Пітт відпустив релінг, відскочив різко. Трохи зблід, але зараз же відновив рівновагу, знову підібгав губи.

— Напевно, ви чимало знаєте про тих фантастичних жагниць, пане відьмаче?

— Без сумнівів, менше, ніж ви. Тож, може, ми скористаємося з нагоди? Просвітіть мене трохи, пане бакалавре, викладіть дещицю знання про водних хижаків. Я охоче послухаю, розповіді пришвидшують подорож.

— Ви з мене смієтеся?

— Жодним чином. Я справді хотів би заповнити прогалини у своєму знанні.

— Гм-м-м-м… Якщо насправді… Чому ні? Тож слухайте. Родина Hyphydridae, яка належить до ряду Amphipoda, чи Бокоплави, обіймає чотири відомі науці види. Два з них живуть виключно в тропічних водах. У нашому ж кліматі трапляється — тепер дуже рідко — невелика Hyphydra longicauda та Hyphydra marginata, що досягає трохи більших розмірів. Біотопом обох видів є води застійні або повільні течії. Це й справді хижі види, що за корм вважають теплокровних створінь… Маєте щось додати?

— Поки що ні. Слухаю, зачаївши подих.

— Так, гм-м… У книжках також можна знайти згадки про підвид Pseudohyphydra, що живе у багнистих водах Анґрену. Утім, останнім часом вчений Бумблер із Альдерсберга довів, що це цілковито окремий вид із родини Mordidae, чи Загризців. Живиться він виключно рибами й малими плазунами… Був названий Ichtyovorax bumbleri.

— Пощастило потворі, — усміхнувся відьмак. — Уже втретє її називають.

— Як це?

— Створіння, про яке ви кажете, — це жеритва, що Старшою Мовою зветься cinerea. А якщо вчений Бумблер стверджує, що живиться вона виключно рибами, то я роблю висновок, що ніколи він не купався в озерці, у якому жеритви живуть. Але щодо одного Бумблер правий: із жагницею цінерея має стільки ж спільного, як і я з лисом. Обидва ми любимо їсти качечок.

— Яка цінерея? — обурився бакалавр. — Цінерея — це міфічне створіння! Мене й насправді розчаровує ваше незнання. Воістину, я дивуюся…

— Знаю, — перебив Ґеральт. — Я дуже програю при близькому знайомстві. Однак дозволю собі зробити ще кілька поправок щодо вашої теорії, пане Пітте. Отож, жагниці завжди жили в Дельті — й живуть. Авжеж, були часи, коли здавалося, що вони усі загинули. Бо живилися вони отими маленькими тюленями…

— Карликовими річними морськими свинями, — виправив магістр. — Не будьте неуком. Не плутайте тюленів із…

— …живилися вони морськими свинями, а морських свиней вибили, бо вони нагадували тюленів. Добуваючи тюленячі хутро й жир. А пізніше угорі річки прокопали канали, побудували греблі й перегородки. Течія ослабла, Дельта замулилася і заросла. А жагниця мутувала. Пристосувалася.

— Га?

— Люди відбудували їй трофічний ланцюжок. Надали теплокровних створінь замість морських свиней. Почали возити Дельтою овець, бидло, мілку худобу. Жагниці вмить вивчили, що будь-яка шкута, барка, пліт чи струг — це одна велика миска з їжею.

— А мутація? Ви говорили про мутацію!

— Це рідке лайно, — Ґеральт вказав на зелену воду, — здається, подобається жагницям. Сприяє їхньому росту. Та зараза, кажуть, може ставати такою величезною, що без зусиль стягує корів з плоту. А стягти з борту людину — для неї забавка. Особливо з борту тих барж, які компанія використовує для перевезення пасажирів. Самі бачите, як вона глибоко сидить у воді.