Розділ 5

— Що то було? — здригнувся магістр.

— Не знаю. — Ґеральт глянув на небо. — Може, пінгвін?

Учений глянув скоса, стиснув губи.

— Утім, що найпевніше, це не була ота ваша легендарна жагниця! Говорили мені, що відьмаки мають чималі знання про деякі рідкісні види. А ви мало того, що повторюєте плітки й байки, так іще намагаєтеся сміятися з мене простацьким способом… Чи ви мене взагалі слухаєте?

— Туман не розсіється, — тихо сказав Ґеральт.

— Га?

— Вітер усе ще слабкий. Коли ми впливемо у відгалуження між островами, він стане ще слабшим. Буде імлисто до самого Новіграда.

— Я не пливу до Новіграда, висаджуся в Оксенфурті, — сухо заявив Пітт. — А імла? Вона не настільки густа, щоб унеможливити навігацію, як вважаєте?

Хлопчик у капелюшку з пером пробіг поряд із ними, сильно вихилився, намагаючись патиком зловити щура, що бився об борт. Ґеральт підійшов, вирвав у нього патик.

— Здимій звідси. Не наближайся до борту!

— Ма-а-ама-а-а!

— Еверетте! Йди сюди зараз же!

Магістр бакалавр випростався, подивився проникливо на відьмака.

— Ви, здається, справді вважаєте, що щось нам загрожує?

— Пане Пітте, — сказав Ґеральт настільки спокійно, наскільки міг. — Два тижні тому щось стягло двох людей з борту однієї зі шкут компанії. В імлі. Не знаю, що воно було. Може, була то ваша гифидра, чи як там її. Може, був то пічкур-білопер. Але я думаю, що то була жагниця.

Учений підібгав губи.

— Припущення, — заявив, — повинно спиратися на солідний науковий фундамент, а не на чутки та плітки. Я говорив вам, гифидра, яку ви вперто звете жагницею, не живе у водах Дельти. Було її вибито десь із півстоліття тому, до речі, внаслідок діяльності вам подібних, що готові відразу ж убивати все, що недобре виглядає, без роздумів, без дослідження, без спостереження, без того, щоб замислитися над екологічною нішею.

Ґеральт з хвилину мав бажання щиро розповісти, де він має жагницю і її нішу, але роздумав.

— Пане бакалавре, — сказав він спокійно. — Одна з тих, кого стягли з борту, — молода вагітна дівчина. Холодила у воді спухлі ноги. Теоретично її дитина колись могла б стати ректором вашого університету. Що скажете на такий підхід до екології?

— Це підхід ненауковий, емоційний і суб’єктивний. Природа керується власними законами й, хоча є вони законами жорстокими й нещадними, не має потреби їх виправляти. Це боротьба за існування! — Магістр перехилився через релінг і сплюнув у воду. — А нищення видів, навіть і хижих, не можна чимось виправдати. Що ви на те скажете?