Розділ 5

— Ага, напевне що правда, — зітхнув шкіпер. — Компанія не втратить. Я їх добре знаю. Плаваю для них по Дельті п’ятий рік, від Піни до Новіграда, від Новіграда до Піни. Ну, то до праці, пане відьмаче. Ви спирайтеся на борт, а я піду собі пройдуся від носа до корми.

Імла дещо порідшала. Ґеральт вийняв з торби другого листа, якого отримав нещодавно від дивного посланця. Читав того листа вже разів із тридцять. Лист пах бузком і аґрусом.

Милий приятелю…

Відьмак стиха вилаявся, дивлячись на різкі, рівні, вугласті, писані енергійними рухами пера руни, що безпомильно видавали настрій авторки. Знову відчув величезне бажання спробувати від злості вкусити себе за дупу. Коли місяць тому він писав чародійці, дві ночі поспіль думав, як краще почати. Нарешті вирішив зупинитися на «Мила приятелько». І тепер отримав це у відповідь.

Милий приятелю, дуже порадував мене Твій несподіваний лист, отриманий через три неповні роки після нашої останньої зустрічі. Радість моя була тим більшою, що про Твою раптову й несподівану загибель кружляли різні плітки. Добре, що ти вирішив плітки спростувати, написавши до мене, також добре, що робиш Ти це настільки швидко. З листа Твого випливає, що вів ти життя спокійне, щасливо нудне й позбавлене будь-яких проблем. У теперішні часи життя таке — це справжній привілей, милий приятелю, тішуся, що вдалося Тобі його досягнути.

Зворушила мене й раптова турбота про моє здоров’я, яку ти вирішив проявити, милий приятелю. Поспішаю сповістити Тебе, що і справді почуваюся вже добре, час проблем маю вже в минулому, упоралася я із клопотами, описом яких не хочу тобі набридати.

Дуже переймаюся і непокоюся через те, що несподіваний презент, який Ти отримав від Долі, додає тобі проблем. У припущенні, що вимагає то фахової допомоги, ти цілковито правий. Хоча опис проблем — що зрозуміло — є загадковим, я впевнена, що знаю Джерело проблеми. І погоджуюся з точкою зору, що абсолютно необхідною є допомога ще однієї чародійки. Відчуваю гордість через те, що я — друга, до кого ти звертаєшся. Чим же я заслужила таке високе місце в тому списку?

Будь упевненим, милий приятелю, і, якщо ти мав намір звернутися по допомогу ще до чародійок, відмовся від того, бо немає для цього потреби. Я вирушаю не зволікаючи, їду прямо до місця, яке Ти вказав завуальованим, але зрозумілим для мене чином. Зрозуміло, вирушаю я у повній таємниці й дотримуючись обережності. На місці я зорієнтуюся у суті проблеми й зроблю, що буде в моїх силах, щоб заспокоїти джерело, що пробилося. Намагатимуся при цьому не бути гіршою за інших панн, до яких Ти звернувся, звертаєшся чи матимеш намір звертатися за допомогою. Завжди Твоя мила приятелька. Занадто важливо для мене Твоє добре ставлення, аби могла я Тебе підвести, милий приятелю.

Якщо протягом кількох наступних років Тобі захочеться мені написати, то не вагайся ані хвилини. Листам Твоїм я незмінно рада.

Твоя приятелька Йеннефер

Лист пахнув бузком і аґрусом.

Ґеральт вилаявся.

Із задуми його вирвали раптовий рух на палубі й коливання шкути, що свідчило про зміну курсу. Частина пасажирів обсіла правий борт. Шкіпер Плюсколець викрикував на носі команди, шкута поволі, з опором, повертала до темерського берега, зходила з фарватеру, даючи місце двом кораблям, що вилинули з імли. Відьмак подивився із цікавістю.

Першим плив великий, довжиною щонайменше сімдесят сажнів, тримачтовий галеас[15], над яким звивася амарантовий прапор зі срібним орлом. За ним, ритмічно працюючи сорока веслами, сунула менша, струнка галера, оздоблена знаком злато-червоних крокв на чорному полі.

— Ух, але ж — чисті тобі дракони, — сказав Плюсколець, стаючи поряд із відьмаком. — Ач, орють річку, аж хвиля йде.

— Цікаво, — промурмотів Ґеральт. — Галеас пливе під реданським прапором, а галера — з Едірна.

— З Едірна, саме так, — підтвердив шкіпер. — І несе вимпел намісника з Хаґґе. Але зауважте, обидва кораблі мають гостродонні корпуси, десь зо два сажені занурення. Це значить, що до самого Хаґґе не пливуть, бо не пройшли б пороги й мілини вгорі річки. Пливуть до Піни або до Білого Мосту. А гляньте, на палубах аж роїться від війська. Це не купці. Це військові кораблі, пане Ґеральте.

— На галеасі подорожує хтось важливий. Розклали намет на палубі.

— Ага, так нині вельможі подорожують, — кивнув Плюсколець, длубаючись у зубах тріскою, віддертою від борту. — Річкою безпечніше. Лісами ельфійські командо гуляють, не знаєш, з-за якого дерева стріла свисне. А на воді не страшно. Ельф — він як той кіт, води не любить. У хащах воліє сидіти…

— Це мусить бути хтось насправді важливий. Намет багатий.