Решта скотиняк знову почали штурхати мене, вони сильніші за мене… Поводяться вкрай грубо… виштовхують мене на сходи… Навіть не слухають мою матір… Замикають мене в кімнатці внизу… Я покірно приймаю всі удари, що сиплються на мене… Більше не чиню опору… Удари зусібіч… особливо болючі копняки по яйцях… Я більше нічим не можу відповісти… Візьйо найлютіший!.. Я отримую від нього удар черевиком просто в живіт… Перечіпляюся… згинаюсь… І стою так, притулившись до стіни… Вони розходяться… На прощання плюють мені в пику… І замикають на ключ.
Щойно вони пішли і я залишився сам, у мене почалися судоми. Руки… ноги… обличчя… та зсередини, скрізь… Огидне смикання… Справжня кишкова вакханалія… Здавалося, що все перевертається і розлітається на шматки… Все труситься, як під час землетрусу, тіло тремтить, зуби цокотять… Сили полишають мене!.. У мене судомить отвір у дупі… Я наклав у штани… моє серце так калатає, що я не чую… що там відбувається… У мене тремтять коліна… Я лягаю на підлогу… Я більше не знаю, що там коїться… Мені страшно… Хочеться кричати… Все-таки я його не прикінчив? чорт забирай! Мені це байдуже, але отвір у дупі то відкривається, то закривається… Судоми… Це жахливо…
Я знову думаю про батька… З мене струменить холодний піт… Я ковтаю його… У мене кров… Він виривався, покидьок!.. Я не так сильно натис… Ніколи не думав, що він такий слабкий і кволий… Дивно… Стискати було зовсім легко… Уявляю, як я виглядав із стисненими руками, весь у слині… бо він мене смоктав… Я вже негоден угамувати тремтіння… Трясуся всім тілом… стиснутись ось так! У мене щось дрижить у горлі… Починаю стогнати! Відчув нарешті всі удари та стусани цих скотиняк… Відчуваю нестерпний жах!.. Найбільше болить у мене дірка в дупі… Її вивертає та скручує… Просто жахливі судоми.
* * *
Зачинений у кімнатці, розпластаний на плитках підлоги, я ще довго тремтів, а коли підвівся, то весь час натикався на стіни… Як у тісній шафі… Я дрижав, як кастаньєти… Ніколи не думав, що в мені може бушувати такий шторм… Важко було уявити такі поштовхи… Я шкутильгав, як ланґуста… Тремтіння йшло звідкись ізсередини… «Я прикінчив його!» — повторював я собі… Я дедалі більше бажав цього, та раптом почув кроки… голоси людей… Гуркіт ліжка, яке підіймають нагору…
«Звичайно! Вони його переносять…» Але через хвилину я почув його голос… Його!.. Він щойно пролунав! — «Я, напевне, розвалив йому голову! Зараз він здохне!..» — думав я… Але було ще гірше!.. Він лежав на моєму ліжку… Я чув скрип пружин… Я геть перестав хоть щось розуміти. Відчув напад нудоти… я виблював… Без жодних зусиль з мого боку… Це принесло мені величезне полегшення… Я виблював усе… Мною знову почало тіпати… Від цього я так сильно дриґав ногами, що втратив будь-яку орієнтацію… Я перестав відчувати власне тіло… Я виблював макарони… І знову почав блювати, від цього мені ставало набагато краще… все ніби віддалялося… Я заблював підлогу всім, чим міг… Сам намагався викликати у себе спазми… Зігнувся навпіл, щоб вичавити із себе все, що можна, — і слиз, і піну… Все це текло… й розливалося попід двері… Я виблював хавчик щонайменше днів за вісім, і після цього у мене почався пронос… Мені не хотілося нікого гукати, щоб мене випустили… Я кинувся до глечика, що стояв біля каміна… І насрав прямо в нього… А потім не зміг утримати рівноваги… Голова надто паморочилося… Я знову заточився, впав і все розлив на плитки підлоги… Мене знову пронесло… Смердюча суміш розтеклася підлогою…
Там, напевне, почули моє вовтузіння… Двері прочинилися… До кімнати зазирнули… І знову замкнули на ключ… Десь хвилин через десять прийшов дядько Едуар… сам-самісінький… Я був без штанів… і далі лежав просто в лайні… Дядька це не злякало… «Вдягайся! — сказав він мені… — І спускайся вниз, я заберу тебе із собою!..» Йому довелося подати мені руку, аби я підвівся… Я навіть не міг застебнутися, так мною тіпало… Нарешті я зробив те, що він сказав… пройшов поперед нього… ні на сходах, ні в крамниці більше нікого не було. Всі пішли… Певно, розійшлися по домівках… Вони мали про що розповісти…
На годиннику над вітражем було чверть на п'яту… Вже світало…
Біля виходу з Пасажу ми розбудили сторожа, щоб він відкрив нам ґрати… «Ви його забираєте?» — запитав він дядька.
— Так! Він ночуватиме у мене!.. — Ну добре! Хай щастить! Будьте здорові, дорогий пане! У вас рідкісний екземпляр! — сказав він і зачинив за нами замок на два оберти.
Сторож повернувся у свою нору. Але й здалеку було чути: «О! Маєте справу з добрим фруктом! Дуже ранній!»
Ми пройшли з дядьком вулицею Пірамід… Перетнули Тюїльрі… Коли дійшли до Королівського мосту, я все ще дригонів… Вітер з річки не надто зігрівав, і тоді, не зупиняючись, дядько Едуар розповів мені, як його викликали… Здається, це була Ортанз… Він уже спав… Його квартира була аж ніяк не близько… далі, ніж Інваліди, за Військовою школою… на вулиці Конвенту, перед вулицею Вожирар… Я не насмілювався розпитувати його про деталі… Йшли ми дуже швидко… А я ніяк не міг зігрітись… І весь час цокотів зубами.
«Твоєму батькові вже ліпше! — сказав він мені нарешті… — Але він, звичайно, пролежить два-три дні… Він не піде у свою контору… Приходив доктор Капрон…» Це було все, що він мені сказав.
Ми пройшли вулицею Бак і попрямували до Марсового поля… Його хата була аж у чорта на рогах… Нарешті ми дійшли… Ось тут!.. Він показав мені своє житло, маленький будиночок у глибині саду… На другому поверсі була його спальня… Я не наважувався поскаржитися на втому, але ноги мене вже не тримали… Я вхопився за поручні. Вже зовсім розвиднілося… Нагорі в мене знову почався напад жахливої нудоти! Він сам відвів мене до вбиральні… Я довго блював… Коли я повернувся, він дістав розкладачку із стінної шафи… Зняв матрац зі свого ліжка та прилаштував мене в іншій кімнаті… Він дав мені ще й ковдру… Я впав на неї… Він роздягнув мене… Я виплюнув ще цілий потік слизу… Нарешті я заснув… Усю ніч мене мучили кошмари… Я постійно прокидався.
* * *
Яким чином дядькові Едуару вдалося все владнати, щоб мій батько більше не чіплявся і зовсім залишив мене у спокої… Я цього так ніколи й не дізнався… Думаю, що він, напевне, дав йому зрозуміти, що такий дисциплінарний захід, як відправка мене до в'язниці Рокетт, не приведе до бажаних результатів… Я не сидів би там усе життя!.. А міг одразу ж утекти… навмисне, щоб прийти та добити його… і вже цього разу остаточно звести з ним порахунки… Зрештою, він якимось чином погодився!.. Він не сповідався переді мною… А я його особливо не розпитував…
Квартира дядька була розташована в чудовому місці, веселому та затишному… Вулиці Вожирар та Моблан були всі в садах… І тут, і там виднілися пасма маленьких гайків та городів… Фасади і вікна обвивав плющ… У кожного була своя маленька ділянка між будинками з редискою, салатом і навіть помідорами… та виноградом! Це нагадувало мені салат-латук… Він не приніс мені щастя! Я відчував жахливу слабкість, як після хвороби. Але в певному сенсі і деяке полегшення. У будинку дядька Едуара я перестав почуватися зацькованим!
Я знову міг вільно дихати!..
Його кімнату прикрашали цілі серії листівок, пришпилених віялом, фрески та гірлянди… «Король керма»… «Король педалей» та «Герой авіації»… Він усюди купував їх… Він хотів, щоб вони повністю затулили стіну замість шпалер… але поки до цього було ще далеко… Полан в маленькій хутряній шапочці… Руж'є з гачкуватим носом, Пті-Бретон, металеві литки, смугаста майка!.. Бородань Фарман… Сантос-Дюмон… Фахівець з Ейфелевої вежі граф Ламбер… Високий розчарований Латам… Мак Намара — «Чорна пантера»… товстозадий Сем Ланґфорд!..[46] І ще сотня інших знаменитостей… особливо боксерів!..
Життя було зовсім незлецьке… Влаштувались ми непогано… мій дядько, повертаючись після роботи та походів з приводу своєї помпи, розповідав мені про спортивні події… Він зважував шанси всіх… Знав усі слабинки, звички та пригоди чемпіонів… Ми снідали на цераті та разом готували їжу… детально обговорюючи шанси всіх фаворитів…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Смерть у кредит» автора Луї-Фердінан Селін на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит“ на сторінці 74. Приємного читання.