Розділ «Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит»

«Я вже багато думав про це!.. І думаю знову й знов… Звичайно, я, можливо, надто переймаюся власними образами! Надто поглинутий своїми спогадами!.. Можливо, я не зовсім справедливий… Боже праведний! Іноді я все-таки мав слушність!.. Запевняю тебе! Але найбільше мені шкода… того, що я розгубив дорогою… звичайно, ненавмисне! ненавмисне! Найзворушливіші і, можливо, найпотаємніші, найніжніші спогади… Далеко не всі не визнавали мене!.. Людська підлість має межі! Так! Окремі піднесені душі, які ще є в цьому світі, зуміли оцінити мою безмежну щирість! Ось! Ось! Ще одне!..» Він витягував навмання листи, мемуари, цілі томи своїх спостережень… «Зараз прочитаю тобі одне з них!»

«Шановний Куртіаль, любий учителю та великий пророче! Тільки завдяки вам і вашому чудовому та точному телескопу (родинному) я зміг розгледіти вчора о 2:00 зі свого власного балкона весь Місяць в його повному обсязі, гори, річки та навіть, я думаю, ліс… Можливо, навіть озеро! Я сподіваюся побачити також з моїми дітьми наступного тижня Сатурн, як це виділено (курсивом) у вашому «зоряному календарі», та потім «Бельгофор» в останні дні осени, як ви самі про це написали на сторінці 242… Завжди з вами тілом, серцем та розумом тут і в зірках!

Наново народжений».

Він завжди зберігав у своїх бузково-фіолетових теках усю цю захоплену балаканину. Всі інші загрозливі, невдячні, мерзенні листи він спалював одразу. У всякому разі, він намагався дотримуватись узвичаєного порядку… «Скільки отрути в цьому диму!» — вигукував він щоразу, спалюючи чергову гидоту… Наскільки б зменшилось у світі зла, якби всі так чинили! Думаю, що захоплені листи він писав собі сам… Щоб показувати їх відвідувачам… Але він ніколи мені в цьому так і не зізнався… Іноді траплялися ексцеси… Він не відчував повного схвалення з мого боку. Він розумів, що я вірю аж ніяк не всьому. І ні сіло ні впало раптом починав горлати на мене… Я йшов годувати голубів або спускався до «Завзятого»…

Окрім цього, я ходив робити за нього ставки в «Заколот», на розі Пасажу Радзивілл. Його більше влаштовувало, щоб це робив я, оскільки в очах клієнтів це могло йому зашкодити… На Картуша та Лісістрату завжди у Венсенн, перша в галопі… І гоп! ля-ля!..

«Скажеш, що це твої монети!..» Він був винен усім букмекерам. Йому зовсім не хотілося, щоб його зайвий раз бачили… У типа, який найчастіше приймав ставки, була кумедна кличка, його звали Нещодавно… У нього була звичка затинатися і нечітко вимовляти виграшні номери… Я думаю, він робив це зумисно, щоб збити всіх з пантелику… Пізніше він усе оскаржував… Перестрибував через номер… Я весь час примушував його писати… І все-одно ми постійно програвали…

Я приносив йому «Еко де Тюрф» або «Шанс»… Коли програші були великими, він навіть мав нахабство одного разу влаштувати мені невеличку сцену… Винахідників він більше не приймав… Випроваджував їх усіх разом з їхніми макетами та графіками… «Забирайтесь, можете цим підтертися! Ваші креслення недосконалі!.. Просто голова розколюється!.. Від них тхне машинним мастилом і маргарином! Які ідеї? нові? чхав я на них з високої вежі!.. Вам не соромно? По-вашому, в цьому немає нічого страшного? Ви наважилися прийти з цим до мене? Я і так завалений нісенітницею! Забирайтеся звідси! Їй-богу! Дармоїди! Недолугі душею! і тілом!..»

Відвідувач поквапно плигав назад до дверей і вилітав зі своїм сувоєм. Куртіаль був ситий ними по горло! Йому хотілося відволіктися… Він відводив душу на мені, він не знав, з чим до мене ще присікатися… Тобі на все начхати, еге ж? Тобі все одно, що слухати! Тобі, власне, просто нічого робити… Але, ти розумієш, я — це зовсім інша річ… О! Це як подивитися!.. У мене купа турбот… Постійних! Невідкладних! Так! Вони ніколи не полишають мене! Ніколи! Навіть тоді, коли я не даю взнаки! коли я балакаю з тобою про те про се! я зацькований! загнаний у кут!.. мене гнітить якесь загадкове прокляття!.. О! Атож! Не сумнівайся в цьому! Це тебе дивує? Що ти думаєш з цього приводу?

Він витріщався на мене, ніби ніколи не бачив… пригладжував свої вуса й вищипував з них лупу… Весь заглиблений у це заняття, він продовжував мене шпиняти…

— Тобі все одно, як жити! Нащо тобі це все? тобі абсолютно начхати на будь-які наслідки, які можуть мати наші найнезначніші вчинки та найнесподіваніші думки!.. Ти не переймаєшся цим і на копійку!.. Ти геть непробивний, еге ж? ізольований! скутий у глибині своєї душі… Ти не йдеш на контакт ні з чим… Ні з чим, еге ж? Так! Пити! Спати! У себе нагорі… абсолютний спокій!.. Укритися з головою на софі!.. Ось твоя мета… Розпухнути від добробуту… Земля продовжує обертатися… Як? Чому? Незрозуміле диво! Її обертання… надзвичайно таємниче… непередбачуване… в небі, серед сліпучих комет… цілком невідомих… від одного оберта до іншого… та кожна секунда — це результат і прелюдія до нескінченної низки інших чудес… що настануть через тисячі!.. Фердінане! мільйони! мільярди трильйонів років… А ти? що ти робиш тут, посеред цієї космогонічної гонитви? великого зоряного скупчення? Га? Ти жереш! Ковтаєш! Хропеш! Витріщаєшся!.. Так! Салат! Швейцарський сир! Мудрість! Ріпа! Усе! Ти купаєшся у власному багні! валяєшся! Качаєшся в ньому! Здоровий! Бадьорий! Тобі нічого не треба! Ти проходиш під зірками… як під травневим дощем… Що ж! Ти просто дивовижний, Фердінане! ти справді гадаєш, що це триватиме вічно?..

Я промовчав… Я ніколи не думав ні про Місяць, ні про зорі, ні про нього!.. Та все-таки про дещо я думав! І він це чудово розумів, клятий пройдисвіт!..

— Принагідно зазирни туди, в шухлядку. Тільки потім поклади їх на місце. Я отримав щонайменше сотні таких листів. Я хотів би їх позбутися!.. Послухай, розсортуй їх!.. Ти ж любиш порядок!.. Отримаєш задоволення!..

Я добре знав, чого він хоче… Він хотів далі дурити…

— Ти знайдеш ключ на лічильнику… Я відлучуся ненадовго! Ти сам зачиниш контору… Ти залишишся тут, щоб відповідати відвідувачам… — він аж сяяв… — Скажи, що я поїхав! далеко!.. Дуже далеко!.. В експедицію!.. В Сенегал!.. В Пернамбуку!.. до Мексики!.. Куди хочеш!.. Чорт забирай!.. годі з мене!.. Мене нудить, коли я бачу, як вони з'являються з глибини саду… Варто мені помітити їх, як мені стає зле!.. Мені байдуже!.. Говори їм усе, що хочеш… Скажи їм, що я на Місяці!.. Що не варто мене чекати… Тепер відчини мені підвал! Притримай ляду! Але не опусти її мені на голову, як минулого разу!.. Це напевно було зумисно!..

Я нічого не відповів на його слова… Він заліз у отвір. Спустився на дві, три сходинки… Трохи почекав і додав:

— Ти не злий, Фердінане… Твій батько помилявся щодо цього… Ти не поганий… Ти ніякий, ніякий, ось так!.. Прото-плазматичний! Якого ти місяця, Фердінане? Якого місяця ти народився, я хотів запитати?.. Лютий? Вересень? Березень?

— Лютий, Учителю!..

— Я ладен був побитися об заклад! Лютий! Сатурн! Ким ти хочеш стати? Бідолашний дурнику! Але це ж безглуздо! Опустиш ляду! Але коли я повністю спущуся! До самого низу, чуєш! не раніше! Щоб я не віддавив собі великого пальця! Ця драбина жахливо хитається! Вона не закріплена на середині!.. Я повинен постійно її лагодити! Давай!.. — Він знову заволав з глибини підвалу… — Дайте мені спокій! Зануди! П'яниці! Ти чуєш, мене ні для кого немає! я усамітнююся! я цілком усамітнююся!.. Я у від'їзді, можливо, дві години… можливо, два дні!.. Але я не хочу, щоб мене турбували! Не хвилюйся! Може, я вже ніколи знову не піднімуся! Ти нічого не знаєш! якщо тебе запитають!.. Я в глибокій медитації!.. Вловив?..

— Так, Учителю!

— Повна! Вичерпна!.. Фердінане! Абсолютна ізоляція!